Архипенко Олександр

14 Rue Bonaparte, Paris, France

1908 року Школу витончених мистецтв (École des Beaux-Arts) відвідував скульптор Олександр Архипенко. Правда, провчився він тут лише два тижні. Навчальний заклад виявився занадто консервативним. Тут панував неприйнятний художнику дух академізму - такий саме, як в Київському художньому училищі, де він студіював мистецтво три роки (1903-1905), і в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, яке відвідував 1907 року.

Олександр Архипенко вирішив навчатися самотужки. Його школою стали музейні збірки Парижу: Лувр, Етнографічний музей Трокадеро (сьогодні - це Музей людини) та колекція східного мистецтва нещодавно відкритого музею Гіме. “Моєю справжньою школою був Лувр, - згадував Архипенко, - який я протягом кількох років відвідував щодня. Там я займався в основному архаїчним мистецтвом і всіма великими мертвими стилями. Спочатку я працював під впливом цих стилів і на силу звільнився від них. Але зробив це і знайшов свій власний стиль”.

2 Passage de Dantzig, Paris, France

З 1908 по 1909 рік кімнату №58 у знаменитій мистецькій колонії Ля Рюш займав скульптор Олександр Архипенко. Киянин, який нещодавно приїхав у Париж, одразу потрапив у центр богемного життя Монпарнасу. Тут він зустрів своїх численних однодумців – художників-експериментаторів: Амадео Модільяні, Анрі Год’є-Бжеску, Осипа Цадкіна, Константіна Бранкузі, Фернана Леже. Останній став близьким товаришем Архипенка. У перші роки перебування в Парижі, коли молоді митці залишалися зовсім без копійки, вони брали гармоніку і блукали містом від вулиці Вожирар до бульвару Бельвіль (від Монпарнасу до Монмартру). Леже грав на гармоніці, а Архипенко співав “густим і теплим” баритоном.

Саме у Ля Рюш український художник познайомився із французьким поетом-авангардистом і мистецьким критиком Гійомом Аполлінером. Згодом Аполлінер багато писав про скульптора, тим самим зігравши велику роль у його кар’єрі. 

Киянин прожив в арт-колонії лише рік. Попри помірну ціну за оренду студії, йому там було не комфортно. Ля Рюш містила 140 майстерень. Кожна з яких мала трикутну форму і зменшувалась вглибину. Як зізнався з часом Архипенко: «Я не міг залишатися там довго, дуже незручно. Складалося враження, що живеш в середині сиру Грюєр». 

Надалі скульптор знімав приміщення в інших місцях. Проте всі вони розташовувалися на Монпарнасі – віддаленому від центру, тому дешевому районі Парижа, популярному серед художників.

Cours la Reine, 75008, Paris, France

Навесні 1910 року у спеціально зведених тимчасових приміщеннях на набережній Кур-ля-Рен пройшов 26-й Салон Незалежних (Salon des Indépendants Artistes Indépendants) - масштабна щорічна виставка. Вперше в Салоні були представлені твори художників-кубістів, серед яких й скульптури Олександра Архипенка. Це був виставковий дебют українського митця в Парижі. Попри свою причетність до групи кубістів (Робер Делоне, Анрі Лє Фоконьє, Альбер Глез, Фернан Леже, Жан Метценже, Марсель Дюшан, Раймон Дюшан-Війон), виставлені твори Архипенка ще не набули специфічних кубістичних рис. Скоріше, це були перші експерименти майстра із пластикою - результат його музейних студій. 

“Від таких стилів як ассирійський, єгипетський, індійський, ранньовізантійський, готичний і архаїчної Греції, звідси походить мій стиль, а не від негритянської скульптури чи Пікассо” - Олександр Архипенко.

Grand Palais, 3 Avenue du Général Eisenhower, Paris, France

З 1 жовтня по 8 листопада 1911 року в Гран-Пале пройшов 9-й Осінній Салон – щорічна виставка сучасного мистецтва, у якій вперше взяв участь скульптор Олександр Архипенко. Художник одразу став відомим. Точніше – скандально відомим. Його роботи викликали хвилю непорозуміння та іронії як у публіки, так і у критики. Зокрема, скульптура «Жінка з котом» з’явилась на сторінках французської газети у вигляді шаржу із глузливим підписом «Знайдіть жінку» (Cherchez la femme). 

Така “слава” не полишала Архипенка й надалі. Наступного року популярності набула карикатура Жоржа Леоннека опублікована у щотижневику «Паризьке життя» (“La Vie Parisienne”) від 30 березня. На ній зображено двох дам перед «Венерою» Архипенка в Салоні Незалежних, що проходив у спеціально побудованих приміщеннях на набережній д’Орсе. «Ти справді вважаєш, що вона – сестра тієї, що знаходиться в Луврі?» - питає одна з них. «Так, але вони мали різних татусів», - відповідає інша.

А от твори виставлені в Салоні Незалежних 1914 року спровокували появу цілої низки різких висловлювань у пресі. Зокрема, одна зі статей вийшла у друк із красномовним заголовком – «Скандал» (Le Bonnet Rouge - 7 березня, 1914). 

Лише вузьке коло художників та письменників розуміло сміливі творчі ідеї Олександра Архипенко: Гійом Аполлінер, Блез Сандрар, Моріс Рейналь, Фернан Леже, Анрі Лє Фоконьє.

Museumspl. 1, Hagen, Germany

Перша персональна виставка 25-річного Олександра Архипенка відкрилася 7 грудня 1912 року у місті Гаген, у першому в Німеччині музеї сучасного мистецтва, заснованому в 1902 році колекціонером і меценатом Карлом Ернстом Остхаусом (тепер це Osthaus Museum Hagen). На цій виставці серед іншого художник показав і свою новаторську - тривимірну поліхромну - скульптуру з дерева, скла і металу - Medrano I. Вступну статтю до каталогу виставки написав Гійом Аполлінер, палкий прихильник Архипенкового мистецтва.

У цей період бунтівний скульптор активно виставляється в Парижі і навіть відкриває там власну художню школу. Але Німеччина першою голосно заговорила про його велич. До першої світової війни у нього ще були виставки в Бремені, Берліні, Галле. 

Solomon R. Guggenheim Museum, 5th Avenue, New York, NY, USA

В колекції нью-йоркського музею Соломона Гуггенхайма зберігається один із ключових творів скульптури ХХ століття – «Карусель-П’єро» Олександра Архипенка. Розмальована у яскраві локальні кольори гіпсова фігура створена українським художником в Парижі 1913 року. Виставлена в Салоні Незалежних (1914 р.) робота викликала непорозуміння у паризької публіки та критики. Адже її автор порушив один із головних принципів класичної скульптури – принцип монохромності. З часів Ренесансу вважалося, що для досягнення цілісності форми скульптура мала бути тільки одного кольору – кольору матеріалу із якого вона зроблена. Для Архипенка форма і колір стали якостями, що доповнюють одна одну і створюють нову оптичну мову. Скульптор відродив традицію поліхромної скульптури у мистецтві ХХ століття. А свої теоретичні роздуми виклав у «Маніфесті поліхромії», написаному у 1910-х роках.

Для Бієнале у Венеції Олександр Архипенко відібрав 48 творів. Він виставлявся в російському павільйоні, збудованому в 1914 році, за часів Російської імперії, на гроші українського підприємця, колекціонера і мецената Богдана Ханенка. Архипенку виділили окрему залу. Посередині зали – скульптура «Гондольєр», оммаж генію місця; під стінами численні ню – купальниця, жінка, яка розчісує волосся, жінка біля дзеркала, та, котра сидить навпочіпки та інші - чергувалися зі «скульптоживописом». 

Мистецькі експерименти Архипенка значно випереджали свій час, тож і критика, і публіка, не знаючи, як реагувати на такі інновації, реагували переважно негативно. Помірковані критики називають його «найдискусійнішою постаттю в сучасному мистецтві». Кардинал Венеції П’єтро Ла Фонтен не дискутує: оскільки Архипенко «спотворив образ людини, створеної за подобою Божою», він забороняє вірянам дивитися на твори художника.

Але публіку цікавлять дивні фігури з порожнечею всередині і барвистий скульптоживопис, який включає в себе елементи скульптури, живопису й архітектури. Архипенко – магніт цієї бієнале. І легенди кажуть, що пароль венеційських гондольєрів того літа звучав як «Ар-хи-пен-ко». 

Potsdamer Straße 134a, Berlin, Germany

У 1921 році відбулися дві важливі події в житті скандально відомого художника Олександра Архипенка: 1) він переїздить із Парижа до Берліна і відкриває тут свою школу; 2) одружується із Ангелікою Шміц (1893-1957), німецькою скульпторкою з псевдонімом Гела Форстер, інтелектуалкою, членкинею угруповання художників-експресіоністів «Дрезденський сецесіон – Група 1919». Третя подія теж важлива – видавець Ернст Васмут випускає в Берліні тиражем 60 примірників елегантне портфоліо «Олександр Архипенко. Тринадцять літографій» в теці, обгорнутій чорним полотном і з тисненим золотом підписом Archipenko, але художник потроху звикає до слави: з 1920 до 1923 року в Європі відбулося 25 виставок Архипенка і вийшло 4 монографії про нього.

У 1920-х роках у Берліні формується велика українська діаспора, з 1922 до 1923 року в Берліні жив ще один український модерніст – майбутній великий кінорежисер Олександр Довженко. Автор кінематографічної класики – «Земля», «Арсенал», «Звенигорд» - казав, що запозичив у Архипенка «сміливість у реалізації творчих імпульсів, бажання уникнути зовнішньої точності у мистецтві, яка лише одна вважалось тоді легко зрозумілою робітникам і селянам». 

Німеччина пишається Архипенком як одним із найцікавіших скульпторів сучасності. Але інфляція й економічна криза з’їдають фінансовий бік мистецького успіху Архипенка, і в 1923 році Олександр з дружиною Ангелікою відпливають в США, де скульптор уже не один раз виставляв свої твори.

Оскільки німецькі галеристи і музейники в різні періоди життя Архипенка виявляли інтерес до його творчості, влаштовували багато персональних виставок у різних містах країни, тепер у німецьких музеях зберігаються чудові твори майстра – як ранні формотворчі  експерименти, так і зрілі, пізньоамериканські скульптури.

У 1960 році в музеї міста Саарбрюкен відбулася велика ретроспектива творчості Архипенка, після чого скульптор передав до музею понад 100 своїх творів, відтак колекція Saarlandmuseum – найбільша у Європі. 

489 Park Ave & East 59th Street, New York, United States

В Anderson Galleries в Нью-Йорку Олександр Архипенко вперше представив винахід, який у дещо зміненому вигляді і сьогодні можна побачити на вулицях будь-якого мегаполісу світу. 

“Архипентура не має нічого спільного із механічною фотореперодукцією образів в кінематографі, або ж іншими різновидами екранних проекцій. Це новий сенс, нова якість живопису, який створюється художником, безпосередньо підпорядковуючись лише його бажанням та творчому задуму.”

Живописний метод, якому художник дав власне ім’я - Архипентура - представляв собою конструкцію, яка за допомогою хитрого механізму (пізніше запатентованого автором), приводила статичне зображення в рух. Глядачі галереї були загіпнотизовані анімованим образом дівчини, що повільно позбавлялася зайвого одягу. Той магічний арт-об’єкт сьогодні ми знаємо лише за фотографіями, його оригінал було втрачено, але сам винахід знайшов застосування. Саме за принципом Архипентури працюють рекламні білборди зі змінним зображенням на вулицях наших міст.

Bearsville, NY, USA

Свій будинок Олександр Архипенко побудував за власним проектом. Тут він довгий час прожив із першою дружиною Ангелікою, разом з якою переїхав із Німеччини до США. 

Просторі приміщення, велика прибудована майстерня, де міг розміститися не лише автор, але і його численні учні. Дуже швидко цей будинок перетворився на школу – культове місце навчання авангардній скульптурі. Сьогодні тут знаходиться фундація його імені, якою опікується Френсіс Архипенко-Грей – друга дружина Архипенка, молодша за нього на 49 років, з якою він у цьому будинку і познайомився.

Sha'ul HaMelech Blvd 27, Tel Aviv-Yafo, Israel

Олександр Архипенко ніколи не був в Ізраїлі, але Тель-Авівський музей мистецтв має найбільшу колекцію його творів раннього періоду – 30 робіт. Ці твори були куплені текстильним фабрикантом із Лейпцига Еріхом Ґрейцем у Швейцарії в 1929 році.

У 1933 році Еріх Ґрейц (1889-1955), пристрастю якого були музика і живопис, зрозумів, що у Німеччині настають непрості часи – Третій рейх становив загрозу його життю і майну. Того ж року передбачливий підприємець переправив усю свою колекцію мистецтва (а в ній були твори Олександра Архипенка, Оскара Кокошки, Ернста Барлаха, Еріха Геккеля, Карла Шмідта-Роттлаффа, Конрада Феліксмюллера, Едуарда Мане, Клода Моне, Пола Сезанна та інших митців) у безпечне місце - в Тель-Авів до Карла Шварца, першого директора Тель-Авівського музею мистецтв, який до приходу нацистів до влади в Німеччині був директором Єврейського музею в Берліні. Слов’янське походження Архипенка і авангардний формалізм не залишали його творам шансів на виживання у нацистській Німеччині – усе дегенеративне мистецтво мало бути знищене. Тож колекціонер передав свою збірку на тимчасове зберігання в Тель-Авівський музей, а після Другої світової війни, в 1950-х роках твори перейшли в дар музею.

Пізніше музею дарували твори Архипенка й інші колекціонери. Архипенко дізнався про колекцію його робіт в Тель-Авіві лише в 1947 році. 

38 Bedford Street, New York, NY, USA

У своєму домі на 38 Bedford Street in Greenwich Village в Нью-Йорку поруч із молодою коханою дружиною, завершилось у 1963 році життя скульптора Архипенка, який визначив розвиток скульптури на століття вперед. В останні місяці свого життя він працював над унікальною для своєї творчості кубістичною скульптурою Царя Соломона. Її модель була виконана у білому гіпсі з розписаними автором чорними деталями та відлита із бронзи. Художник, що все життя працював у невеликих станкових формах, замислив проект 18 метрів заввишки. Так і не втілений задум, був дійсно грандіозним. Узагальнений образ царя Соломона мав вражати глядача масштабністю, яка б відповідала масштабу самої історичної постаті.

У 1975 році друга дружина майстра Френсіс Архипенко Грей особисто стежила за відливкою чотириметрової скульптури, яка з 1985 року розташована в публічному просторі Пенсильванського університету у Філадельфії.