Діячі

Бурлюк Давид

Бурлюк Давид

Давида Бурлюка часто називають “батьком російського футуризму”, отже у російського футуризму був український батько. 

Масштаб його особистості не визнавав кордонів – ні мистецьких, ні географічних. Бурлюк був художником-футуристом, поетом, теоретиком мистецтва, публіцистом, культурним менеджером і успішним антрепренером. Його провокаційна діяльність спричинила активізацію мистецького процесу на теренах всієї Російської імперії, від Одеси до Владивостока. У маєтку Чорнянка на півдні України, де батько художника працював управителем, у 1910-ті роки, побували майже всі зірки російського футуризму – поети Володимир Маяковський, Василь Каменський, Велемир Хлєбніков, Бенедикт Ліфшиць. Там же Давид Бурлюк написав знаменитий маніфест футуристів «Ляпас громадському смаку». «Великий бурхливий Бурлюк вривається в життя. Він широкий і жадібний. Йому все треба дізнатися, все захопити, все зжерти», - написав про нього поет-футурист Олексій Кручоних.

Давид Бурлюк встиг за життя зробити собі ім’я в Японії та США і стати членом Американської академії мистецтв і літератури. Сьогодні роботи митця зберігаються в колекціях найбільших музеїв світу – МоМА, Уітні, Національному музеї Тіссен-Борнемісса в Мадриді та багатьох інших. 

1Академія мистецтв 1902

University Embankment, 17, St Petersburg, Russia, 199034

Імператорська Академія мистецтв

1902 року Давид Бурлюк разом із сестрою Людмилою вирушив до Санкт-Петербурга вступати до Академії мистецтв. Однак Давида спіткала невдача – на іспиті йому дісталося місце в кінці зали, звідки він майже не бачив натурника єдиним «робочим» оком. Головою приймальної комісії тоді був видатний російський художник Ілля Рєпін. Він відзначив здібності Бурлюка, але в Академію не прийняв і посміявся над бажанням одноокого юнака стати художником. 

Око Бурлюк втратив ще у дитинстві, у родинному маєтку Бурлюків, що височів на пагорбі, над ставком хутора Семиротівка Лебединського повіту Харківської губернії, де майбутній художник мешкав до 11 років. Під час забавлянь із іграшковим пістолетом Давид влучив собі у око. Через те, що родина більше року займалася самолікуванням, його не вдалося зберегти. 

Це пізніше скляне око стане частиною епатажного образу Бурлюка-футуриста, а спершу травма створювала чимало проблем і ставила під сумнів мрії про творче майбутнє. 

2Мюнхен 1903

Georgenstraße 16, 80799 München, Germany

Зараз у глибині двору на Георгенштрассе, 16 поміж високих дерев ховається новобудова. А до бомбардування Союзними військами 1944 року там розташовувалась будівля приватної художньої школи Антона Ажбе, де Давид Бурлюк навчався у 1903-1904 роках. Вигляд школа мала досить чудернацький. Це була велика дерев'яна хатина, збудована у квазіросійському стилі з півниками і різьбленими рушниками, що саме по собі було курйозом для респектабельного району Мюнхена. 

Для Бурлюка це була вже друга спроба повчитися за кордоном. Восени 1902 року він вступив до Мюнхенської академії, в майстерню професора Вільгельма фон Діца, але протримався там лише декілька місяців. 

Атмосфера приватного закладу Бурлюку більше припала до душі. Ажбе  майже щодня відвідував школу і проводив заняття з учнями. Він приділяв особливу увагу їхнім індивідуальним здібностям і допомагав розкривати власну творчу манеру. «Ажбе захоплювався мною,  —  пригадує Бурлюк,  —  показуючи мою роботу всім учням, називав «прекрасним диким степовим конем».

Цей образ надовго закріпився за художником. Пізніше він почав розмальовувати обличчя зображеннями коней, вдаючись тим самим до перших експериментів у дусі боді-арту ще до того, як той закріпив за собою статус форми авангардного мистецтва. А образ дикого вершника, скіфського воїна став метафорою “російського футуризму” в цілому. І не випадково, адже штаб-квартирою першого літературно-художнього угрупування футуристів «Гілея», організованого Бурлюком, став маєток у Чорнянці, на Херсонщині, де працював батько. (Будинок, у якому мешкала родина Бурлюків, було знесено на початку 1980-х. Збереглися лише сарай та приміщення старої школи). Назву товариства  —  «Гілея»  —  учасники запозичили з «Історії» Геродота, котрий називає так частину Скіфії за гирлом Дніпра, де й знаходився Чорнодолинський маєток. 

3Ательє Фернана Кормона 1904

10 Rue Constance, 75018 Paris, France

Студія Фернана Кормона.

На вулиці Констанс, 10 у Парижі 1882 року розпочало роботу ательє Фернана Кормона, котре швидко стало популярним осередком неформальної художньої освіти. Свого часу тут навчалися Ван Гог і Тулуз Лотрек. Крім того, у Кормона традиційно навчалися багато вихідців зі Східної Європи, оскільки викладач доволі ліберально ставився до вступу – приймав без іспитів, не вимагав знання французької, досить було продемонструвати лише декілька робіт. Навесні 1904 року до студії приєднався і Давид Бурлюк. 

Париж вабив митця не стільки доступом до освіти, скільки можливістю потрапити в бурхливе мистецьке середовище і на власні очі побачити роботи визначних французьких художників. Бурлюк вивчав як прославлені збірки старих майстрів, так і центри новітнього мистецтва. «1904 рік у Парижі для мене – рік Курбе і Моріса Дені, - пише художник у мемуарах. - Вплив Курбе на мене був величезним. Я захоплювався холодністю Давида, але недолік мого зору завжди переманював мене на бік більш живописного самовираження».  

Однак вже у липні 1904 року, через початок російсько-японської війни, Давид Бурлюк повернувся до Російської імперії. 

4Виставка групи «Стефанос» 1907

Myasnitskaya Street, 24, Moscow, Russia

У Строганівскому училищі наприкінці 1907 року брати-художники Давид і Володимир Бурлюки організували виставку групи «Стефанос», до якої також належали Олександра Екстер, Михайло Ларіонов та Аристарх Лентулов. Брати Бурлюки у той час зблизилися з «лівими» художниками (так тоді називали радикальних новаторів від мистецтва) і почали активно пропагувати ідею нового мистецтва. Фінансували виставку самі художники. Батько Бурлюка виділив для цього 500 рублів. Після Москви виставка поїхала до Києва, потім до Херсона та Петербурга.   

За проведення виставки нового мистецтва у Києві (ядро складали ті самі Бурлюки, Екстер, Ларіонов, Лентулов та інші художники) відповідала художниця-авангардистка Олександра Екстер — вона особисто клопоталася про це у київського губернатора. Виставка «Ланка» відкрилася 2 листопада 1908 року в магазині музичних інструментів Г. Іїндржишика на Хрещатику, 58. Пізніше Бурлюк жалкував, що для назви виставки вони не запозичили прізвище власника магазину — таким авангардним видавалося Давиду його звучання.  



Досі жодна виставка не мала такого скандального розголосу. Про «Ланку» критики писали як про виставку «живописців-нездар» та «жахливе, дике явище». Рецензії та відгуки надрукували усі щоденні міські видання. В пресі навіть з’явилося декілька жовчних карикатур. Найбільше дісталося братам Бурлюкам, хоч у той період вони ще не вдавалися до радикальних живописних експериментів, а опановували імпресіонізм та постімпресіонізм. 

Останній виступ групи відбувся весною 1910 року у Петербурзі на виставці «Трикутник-Вінок-Стефанос», після чого об’єднання розпалося.   

5Вид нахабний. Лорнетка. Сюртук. Ходить наспівуючи. 1911 - 1914

Myasnitskaya Street, 21, Moscow, Russia

Футурист Давид Бурлюк. 1914. Казань. ДБЗК м. Москви «Державний музей В. В. Маяковського»
Футурист Маяковський. 1914. Казань. ДБЗК м. Москви «Державний музей В. В. Маяковського»

Восени 1911 року Давид Бурлюк вступив до Московського училища живопису скульптури та архітектури, де познайомився з юним російським поетом Володимиром Маяковським. 

«В училищі з'явився Бурлюк. Вид нахабний. Лорнетка. Сюртук. Ходить наспівуючи. Я почав задиратися. Майже задерлися», – так описує появу Бурлюка Володимир Маяковський. Бурлюк також виокремив Маяковського серед решти студентів: «Якийсь нечесаний, немитий, з ефектним красивим обличчям апаша здоровань переслідував мене жартами і дотепами, як «кубіста». Дійшло до того, що я готовий був перейти до кулачного бою, але ... ми примирилися, і не тільки примирилися, а стали друзями». 

Бурлюк одразу ж розгледів у Маяковському поетичний талант, почав усюди рекламувати його як «знаменитого геніального поета» і навіть давав гроші на їжу, щоб тільки той писав. Відтак Маяковський, повіривши у свої здібності, швидко перетворився на зірку поетичного кола Бурлюка і став активним учасником групи «Гілея». Разом вони підготували до випуску збірку «Ляпас суспільному смаку» (1912), в якій обіцяли викинути класиків із пароплава сучасності і затверджували нові поетичні принципи, що ґрунтувалися на самодостатній творчості. 

Пропагандистська діяльність Бурлюка і Маяковського дратувала адміністрацію Училища, і 21 лютого 1914 року рада викладачів одноголосно виключила обох із навчального закладу.

6Бубновий валет 1912

Vozdvizhenka Street, 10, Moscow, Russia

У січні 1912 року в Москві, в будинку Економічного товариства офіцерів відкрилася скандальна виставка товариства Бубновий валет, учасники якої заперечували академізм і реалізм. До неї Бурлюк готувався, не покладаючи рук, усі Різдвяні канікули 1911 року. За організаторів були Давид разом із Петром Кончаловським, Іллею Машковим та Аристархом Лентуловим. 

Виставка викликала величезну цікавість. Щоб пояснити публіці принципи і методи лівого живопису, 12 лютого «Бубновий валет» влаштував лекцію із диспутом у Великій аудиторії Політехнічного музею. Доповіді робили Кандинський, Бурлюк та Кульбін. Частина публіки очікувала на зіткнення між учасниками груп «Бубновий валет» і «Віслючий хвіст», і вони таки дочекалися свого. На сцені з’явилася Наталя Гончарова і екзальтовано засудила діяльність «Бубнового валета» за схиляння перед мистецтвом Заходу і надмірне теоретизування, котрим ті замінили творчість. З цього епізоду почався історичний розбрат між двома групами, що вкрив ореолом скандалу імена поборників нового мистецтва.  

Самого Бурлюка ліві художники критикували за виразний український струмінь у роботах, що розріджував загальноприйнятий космополітизм. Казимир Малевич казав про земляка, що той відстає від часу зі своєю древньою Малоросією (назва України в Російській імперії). Однак Давид Бурлюк продовжував вперто писати числених Мамаїв (Козак Мамай, 1912) і походи запорожців (Українці, 1912), проявляючи зв´язок із козацьким минулим своїх предків. 

7Перформанс учасників групи «Гілея» 1914

Mykhaila Hrushevskoho Street, 3, Kyiv, Ukraine

31 січня 1914 року у театрі «Шато-де-Фльор» (зараз на цьому місці розташований стадіон «Динамо») відбувся перформанс учасників групи «Гілея» — Давида Бурлюка, Василя Каменського та Володимира Маяковського. 

У грудні 1913 року вони вирушили у Турне Футуристів і за чотири місяці відвідали 16 міст імперії. Репутація футуристів вже долетіла до провінції і зумовила реакцію на їхні виступи під час турне: значна частина публіки приходила на заходи, розраховуючи на скандал. Подібні очікування заохочувалися самими гастролерами. Наприклад, виступ гілейців у Києві іменувався на афішах як «Остання віршебійня московських футуристів». Перед глядачами постав підвішений над сценою догори дригом рояль. «Рояль висить тому, що я на ньому грати не буду», — перекрикуючи вигуки з залу, гучно заявляв Маяковський.  

Гілейці активно обігрували колективний імідж хуліганів від мистецтва — прогулюючись містами у різнокольоровому одязі і з розфарбованими обличчями, практикували шокуючі висловлювання та епатажну поведінку. Все це діяло всупереч амбіціям митців бути почутими: «Дивитися на «живих» футуристів йдуть з такими ж очікуваннями і настроями, з якими йдуть дивитися дикунів. А саме: йдуть не слухати футуристів, а дивитися» («Трудова газета», Миколаїв).

8Єкатеринбург 1918 - 1919

Karla Libknekhta Street, 42, Yekaterinburg, Russia

У грудні 1918 року в рамках Сибірського турне художник Давид Бурлюк приїхав із виставкою до Єкатеринбурга. Вже за годину після приїзду в місто він знайшов приміщення для виставки  і концерту, дав у місцеву газету статтю про футуризм, і почав розвішувати картини. Наступного дня о 10 ранку починався вернісаж у приміщенні Художньо-промислової школи. Сам Бурлюк тим часом гуляв по місту у своєму строкатому жилеті, залучаючи тим самим велетенський натовп народу, а під обід прийшов на виставку у супроводі галасливої компанії. 

Подібний сценарій повторювався від одного міста до іншого. Турне, у яке Давид Бурлюк вирушив у розпал громадянської війни (з квітня 1918 по червень 1919 року), видавалося справжньою авантюрою. Опинившись 1918 року у провінції, відрізаним від художнього життя столиці, з дружиною, двома маленькими дітьми і без засобів до існування, Бурлюк обрав гастролі, як єдину можливість заробити і при цьому закріпити за собою статус лідера авангарду. 

Маршрут його визначила «дорога життя» для багатьох тисяч біженців — Транссибірська залізнична магістраль. Художник відвідав Златоуст, Сатку, Міас, Уфу, Єкатеринбург, Омськ, Томськ, Челябінськ, Іркутськ, Читу та Хабаровськ. 

Бурлюк умів подобатися аудиторії і його картини добре продавалися. Нові полотна на продаж митець створював прямо у дорозі. Художник не ставився до цього процесу аж надто серйозно і ледь не в кожному місті продавав повтори з картини «Портрет мого дядька». Він робив його швидко в готелі, вклеюючи клаптики газети в розірване на шматки обличчя, що мало три ока і два носи. Не зважаючи на громадянську війну, популярність виступів і виставок Бурлюка була настільки значною, що він не тільки зміг утримувати себе і свою сім'ю, а й забезпечував стерпне існування низці поетів і художників, що його супроводжували.

9Токіо 1920 - 1922

7 Chome-22-17 Nishigotanda, Shinagawa City, Tokyo 141-0031, Japan

29 вересня 1920 року Давид Бурлюк разом із українським художником російського походження Віктором Пальмовим вирушив до Японії, і одразу ж взяв курс на Токіо, де на «батька російського футуризму» з нетерпінням чекала місцева художня спільнота. Кращого часу для відвідин Японії годі було й вигадати: в країні щойно виник інтерес до новаторських течій у мистецтві, з’явилася своя група художників-футуристів, і поява Бурлюка, завантаженого 400 картинами різних авангардних напрямків, сприймалася як подія планетарного масштабу. 

Бурлюк одразу занурився у підготовку виставки. Відкриття відбулося менш ніж за два тижні – 13 жовтня, у приміщенні фармацевтичної компанії «Хосі-Сейяк» (тут знаходиться офіс компанії з 1970-х років. Де він був у 20-х – невідомо). Анонси виставки з’явилися на перших шпальтах найважливіших японських газет. При цьому про Бурлюка всюди писали з повагою, а не з іронією, до якої він звик у Росії. Його авторитет визнавали колеги, а роботи купували члени імператорської родини. 

За два роки Бурлюк організував виставки у Токіо, Осаці, Кіото, Йокогамі. Вже з другої виставки він почав демонструвати картини, написані в Японії під впливом «орієнтального» мистецтва. Прийоми японського живопису посіли органічне місце в акціях митця. На одній із лекцій у Токійському університеті Бурлюк раптом бризнув туш з каламара на прикріплений до стіни листок паперу, демонструючи прийом «розмальовки, що протікає». Він об’єднав у своїх роботах декоративні принципи японського живопису і футуристичні способи передачі руху (як у полотнах «Японка, що сіє рис» та «Японець, що розрізає тунця»). Він переживав тут сплеск творчості і написав більше 300 картин, половину з яких придбали японські колекціонери.

10Тітідзіма 1921

Japan, Tokyo, Ogasawara, Chichijima, 父島

Перебуваючи в Японії, Давид Бурлюк не втрачав жодної можливості, щоб побачити на власні очі віддалені куточки неєвропеїзованої Японії. 1 листопада 1920 року, після закриття виставки у Токіо, художник вирушає на острів Ошима. Його дивує все — готельні номери без вікон і дверей, до яких можна потрапити з усіх чотирьох сторін, незвичне печиво яскраво-зеленого кольору, одяг. Він цікавиться японською банею «фуро» і хоче підлікувати ревматизм, від якого потерпав після проживання у Сибіру.

Зиму 1921 року Бурлюк, до якого приєдналася дружина і діти, провів на острові Тітідзіма. Це була абсолютна екзотика. «Тільки уяви! Жити на маленькому острові, серед нескінченних хвиль, жити на скелі, куди пароплав приходить лише раз на місяць»,  —  писав він із захватом. Тітідзіма став для Бурлюка тим, чим для Гогена був Таїті. Місцеві не соромилися позувати перед художником, зокрема й оголеними. За чотири місяці на острові Бурлюк створив безліч портретів і пейзажів, в яких поєднано футуризм і традиційне японське мистецтво.  

Звісно, Бурлюк не міг залишити Японію, не підкоривши Фудзіяму. Сходження здійснювали утрьох: Давид, художник Вацлав Фіала, чоловік сестри Маріанни, і англієць Герберт Пікок, давній друг Бурлюка. До вершини дісталися 1 серпня 1921 року. Було сонячно, тож Бурлюк мав можливість зробити декілька етюдів. «Гвіздком, що стирчить із землі, чіпляєш поділ небес», — записав художник. Востаннє Бурлюк побачив Фудзі у Йокогамі, 16 серпня 1922 року, відпливаючи до Америки.  

11Нью-Йорк 1922 - 1929

2116 Harrison Avenue, The Bronx, NY, USA

2 вересня 1922 року родина Давида Бурлюка прибула до Нью-Йорка. Будинок, де Бурлюки винаймали свою першу американську квартиру і в якій кілька разів бував відомий російський поет-футурист, друг Бурлюка Володимир Маяковський під час свого візиту до США у 1925 році, не зберігся. Бурлюк тоді зустрічався з поетом майже щодня, організовував його виступи, публікації в ЗМІ, а 9 серпня Давид і дружина Маруся влаштували у себе в квартирі обід, щоб познайомити Маяковського з молодими поетами Нью-Йорка. 

Маруся часто пише в своєму щоденнику про їхній із Бурлюком більш ніж скромний побут: «Усім, хто прийшов, наше життя здається бідним». «Немає у Бурлюка ані м'яких крісел, ані білизни, ані столового срібла», — згадував Маяковський.

В Америці справи Бурлюка не одразу пішли вгору у звичному для нього інтенсивному ритмі. За океаном його майже не знали, тож художник змушений був робити ім’я з нуля, аби довести усім, що він не простий емігрант. Звідси шизофренічне самозвеличування «геніального художника Бурлюка», яким займався митець за кожної нагоди, майже завжди пишучи про себе у третій особі. А поки самобрендування ще не дало результатів, Бурлюк влаштувався на роботу до прорадянської газети «Русский голос», де пропрацював 17 років. Бурлюк вів літературну сторінку, друкував і коментував невеликі оповідання і вірші російських авторів, що проживали в Америці, свої власні вірші та оповідання, а також інформацію про літературне життя в Росії.

12Манхеттен 1929

105 E 10th St, New York, NY 10003, USA

1929 року Бурлюки переїжджають на Манхеттен. У листуванні художника фігурує декілька адрес, оскільки вони досить часто переїжджають, але в межах однієї вулиці. Висока орендна плата і відсутність опалення у зимовий період були постійними проблемами, що змушували родину кочувати. 

У цей період інтенсивнішою стає виставкова діяльність художника. Він бере участь у кількох міжнародних групових виставках Бруклінського музею, організовує показ робіт під відкритим небом на Washington Square, з ним починає співпрацювати АСА Gallery, що проводить серію персональних виставок художника. Роботи Бурлюка купує Музей Вітні, мистецтвознавець Дункан Філіпс та композитор Джордж Гершвін.

Попри декларовану вірність соціалістичній ідеї, у спогадах і листуванні життя Бурлюка цього періоду виглядає комфортно-буржуазним. Він відвідує богемні «партіз» (як сам називає їх у листах), у літню спеку проводить по кілька тижнів біля океану, купує для сина моторний човен, щоб кататися по Гудзону.  Сини, котрих Бурлюк називає на американський копил — Дейв і Ніккі, закінчують High School неподалік нового житла, на 15-ій вулиці, і вступають до Нью-Йоркського університету.

13Лонг Айленд 1941

32 Squiretown Rd Apt A, Hampton Bays, NY

У будинку в Хемптон Бейз на Лонг Айленді, де й досі мешкають нащадки художника, Давид Бурлюк з родиною оселився у 1941 році. Здійснилася його довгоочікувана мрія — мати власне житло на березі океану. 

Будинок Бурлюка став центром тяжіння для багатьох художників. Незабаром неподалік поселилися Рафаель і Мозес Сойєри, Микола Ціцковський і Джордж Констант. Художників, що об’єдналися довкола Бурлюка, почали називати групою «Hampton Bays». 1953-го подружжя відкрило «Burliuk Gallery» у невеличкій одноповерховій будівлі на території, що належала родині у Хемптон Бейз, де регулярно експонувалися роботи групи. 

Будинок, майстерня, альтанка перед будинком, вітальня були місцями численних зустрічей Бурлюка з друзями. Для гостей часто влаштовували «російське застілля», де була традиційна російська їжа, веселощі, виголошувались довгі тости, співались пісні під гітару.

Але у будинку на Лонг Айленді подружжя Бурлюків не засиджувалося надовго. Від холодних зим вони майже щороку тікали до Флориди, регулярно їздили до Франції, навідувалися до Чехословаччини та СРСР, хоч колишня батьківщина приймала художника прохолодно, відмовляла у публікаціях і виставках і наполегливо намагалася викреслити його ім´я з історії мистецтва. 

У 80 років Бурлюк наважився на навколосвітню подорож, а навесні 1966 року 84-річний художник відкрив персональну виставку в Лондоні.

Життя Давида Бурлюка «бурлило» подіями до самої смерті, котра наздогнала художника 15 січня 1967 року у госпіталі Southampton.