Автори

Терамае (Дмитренко) Наталя

Дослідниця проєкту UA View, авторка статтей про Олександра Богомазова та Василя Кричевського.


1Приватні студії 1907

Myasnitskaya Street, 24, Moscow, Russia

У студії малюнку та живопису відомого педагога Федора Рерберга, розташованій за цією адресою, Олександр Богомазов навчався у 1907 році. На момент навчання в Москві він уже мав базову художню освіту, отриману в Київському художньому училищі (1902-05), звідки його разом з Олександром Архипенком виключили за участь у страйку, пов’язаному із соціальними зрушеннями в Російській імперії. У Києві його вчителями були Олександр Мурашко, Іван Селезньов, Микола Пимоненко. У Києві Богомазов уже брав участь у студентській виставці, організованій пейзажистом Сергієм Світославським в імпозантному «Троїцькому народному будинку» (тепер Театр оперети). 

У Москві Богомазов вчиться у двох приватних студіях - Костянтина Юона та Федора Рерберга. В останнього за рік до приїзду Богомазова навчався Казимир Малевич, з яким Богомазов зустрінеться через 20 років, коли вони разом викладатимуть в Київському художньому інституті. У той час прогресивна художня молодь захоплювалася імпресіонізмом та постімпресіонізмом. Відтак, крім навчання, обов’язковими у розкладі молодого художника були знайомство із, за його словами, «чудовими картинами Гогена» з колекції Щукіна та відвідини Третьяковської галереї

Після повернення з Москви Богомазов закінчив навчання у Київському художньому училищі (1908-10). Свій старт у мистецтві він підсумував у щоденникових записах 1910-11 років: «Я художник. У цьому мої слабкість і сила. Відмовитися від цього я не можу, бо вже знаю, що за першої нагоди в мені знову запалає бажання із ще більшою силою. Це не примха, це необхідність, сенс життя».  

2Виставка Ланка 1908

Khreschatyk Street, 52, Kyiv, Ukraine

Будинок, де проходила виставка "Ланка" 1908 року. Сучасний вигляд. Фото 2012

2 листопада 1908 року на центральній вулиці Києва відкривається виставка «Ланка» - умовна точка відліку історії українського авангарду: перша із низки виставок молодих авангардистів, на якій оприявнився зв’язок між старим і новим мистецтвом. Молоді художники – Давид і Володимир Бурлюки та Олександра Екстер - запросили до експозиції студентів, серед них і Олександра Богомазова. Це була грамотно організована подія: із анонсом і рекламою у центральній пресі, газетними дискусіями, та мультидисциплінарним перформансом «Вечір сучасної лірики», на якому автори читали вірші під музичний акомпанемент. Експозиція не викликала бажаного ажіотажу серед відвідувачів, проте її критика, супроводжувана карикатурами і фейлетонами, була нищівна. Олександр Богомазов, який на той час якраз поновився у Київському художньому училищі, представив на виставці чотири роботи, названі в каталозі ескізами. «На виставці «Ланка» небагато можна побачити мистецтва живописного, але не тому небагато, що ця виставка «нова» і манера живописати на багатьох картинах незвична для нашого ока, а тому, що це, за малим винятком, — виставка живописців-нездар», - писала газета «Київська думка». 

У статті згадали і про Богомазова, назвавши його «рисувальщиком» і закидаючи те, що він не має стосунку до відомих живописних груп. Цікавий штрих до мистецької біографії художника, зважаючи, що через 3 роки «Київська думка» відрядить Богомазова до Фінляндії. 

2Рим 1911

Piazza Giuseppe Mazzini, Roma, Italy

У 1911 році Кричевський відвідав грандіозну Міжнародну мистецьку виставку (Esposizione internazionale d'arte) у Римі. Експозиція, присвячена 50-літтю об’єднання Італії, представляла всю її мистецьку історію – від античних часів до сучасних, а також мистецькі досягнення інших країн. Кричевського особливо цікавила Міжнародна архітектурна виставка, центральною темою якої був сучасний будинок (Casa Moderna). На той час 38-річний Кричевський мав славу архітектора-новатора. Його перша самостійна робота була настільки потужною, що стала й найвідомішою. Це будинок Полтавського губернського земства (1903-1908), яким Кричевський заклав початок українського архітектурного модерну. У ньому він акумулював усі свої знання національного зодчества і декорування, виступивши також талановитим дизайнером інтер’єрів. Відправною точкою у проєкті, очевидно, послужив легендарний будинок мецената Григорія Ґалаґана – відтворений у 1854 році у с. Лебединці, відповідно до традицій українського панства XVIІ–ХVIII століть. «Дім сей споруджений для оживлення переказів про життя предків у пам’яті нащадків (Дом сей сооружен для оживления предания о жизни предков в памяти потомков)», - як пояснював напис на сволоку будинка. Таким чином, у будівлі Полтавського земства Кричевський відтворив плинність національних традицій народу та еліт. Шестикутні прорізи дверей і вікон та кручені колони – з будинку Ґалаґана. Мальовані півники і пишні квіти – з національних настінних розписів. Поліхромні кахлі та майоліка, баранці й куманці – від народних керамістів з недалекої Опішні, куди Кричевський сам їздив замовляти зразки. Сьогодні цю будівлю займає Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського

За будинок Полтавського земства Кричевський міг отримати звання академіка архітектури – відомий столичний архітектор та професор Леонтій Бенуа пропонував йому подати всі необхідні документи. Але за браком часу і коштів Кричевський не скористався цією пропозицією.

1Нова пристрасть 1911

Jagiellonian Library, aleja Adama Mickiewicza 22, Kraków, Poland

Василь Кричевський, уже визнаний архітектор і живописець, поринає у нову пристрасть – книжкову графіку. На замовлення історика Михайла Грушевського він береться за візуальне оформлення «Ілюстрованої історії України», популярного видання для всіх. Перед авторами інноваційне на той час завдання – ілюструвати книжку фотографіями або рисунками автентичних артефактів, а не фантазійними малюнками, як тоді практикувалося. З цієї нагоди у серпні 1911 року Василь Кричевський вирушив до Кракова досліджувати архіви Ягеллонської бібліотеки, яка й донині зберігає унікальні фонди з історії України. На той час бібліотека знаходилася у готичній будівлі Collegium Maius, яка з XV ст. стоїть у середмісті Кракова. До книжки Грушевського художник зробив понад 30 рисунків та обкладинку. 

У книжковій графіці Василь Кричевський обрав лінію співавторства – його оформлення мало відповідати духу твору, а авторові він, як правило, надавав до кількадесят варіантів можливої обкладинки. «Обдумана асиметризація з контрастами, з поступовим розгортанням та архітектурною витриманістю дає такий самий ефект, як розгортання та наростання дії в творі драматичному чи музичному», - пояснював графік. За десятиліття праці у графіці Кричевський розробив власний упізнаваний стиль: лаконічний, геометричний (тому йому добре вдавалися конструктивістські малюнки), часто з елементами народної символіки й української книжкової графіки XVII-XVIII ст. Суто кричевським елементом стало зображення виноградного грона у вигляді трикутника, у якому в шаховому порядку розташовані менші трикутники. Такі виноградні лози прикрашають пам’ятну плиту на могилі митця, виконану у формі витягнутого шестикутника, іншої невід’ємної ознаки стилю Кричевського. 

3Фінські пейзажі 1911

Scandic Imatran Valtionhotelli, Torkkelinkatu 2, Imatra, Finland

Влітку 1911 року Олександр Богомазов подорожує відомими курортними місцями Фінляндського князівства під час відрядження від газети «Київська думка». Там він відкриває для себе нордичний модерн із його грубістю гранітних глиб, місцевою флорою і фауною та героями національного фольклору. Так з’являється полотно «Башта», що зображає екстер’єр відомого готелю Valtionhotelli в Іматрі. 

Загалом художник проїхав по популярному туристичному маршруту тогочасних заможних росіян: місцевість Іматра з порогами та водоспадами, валоподібні звивисті гряди Пункахар'ю, курортний Вільманстранд (теперішня Лаппеенранта) та фортечне місто Нейшлот (тепер - Савонлінна). Усі локації в межах водної системи величного озера Саймаа у східній Фінляндії. "Діно, Діно! Як гарно, коли б ти знала!.. Я сиджу зараз біля хвиль Малої Іматри, мов прикутий… Дивлюсь - і не намилуюся: які дивовижні перлисті полиски кольорів, яка могуть, стрімкість! Білі клуби піни, здіймаючись високо вгору, палають і переливаються, падають і знову постають, зачаровані!", - захоплено писав Богомазов своїй нареченій Ванді Монастирській 24 червня 1911 року.

Фінські пейзажі відображають захоплення Богомазова модерном, що базується на символічних і романтизованих образах, колірній декоративності, плавних лініях.

3Дрезден 1912

Dr.-Lahmann-Park, Hermann-Hesse-Straße, Dresden, Germany

Восени 1912 року Василь Кричевський знову вирушив у подорож за кордон. Тур тривав місяць і був поділений на дві частини: оздоровчу та мистецтвознавчу. Спочатку Кричевський поїхав у популярний санаторій доктора Лямана (Lahmann), що у місцевості Weisser Hirsch під Дрезденом. На кліматичному курорті, де свого часу лікувалися Райнер Марія Рільке, Франц Кафка та Томас Манн, Василь Кричевський приймає водні процедури, повітряні ванни, виконує фізичні вправи. 

Коли до Кричевського приєдналася його майбутня дружина Євгенія Павловська (1882-1964), пара вирушила у Дрезден, Мюнхен, Нюрнберг, Берлін, а по дорозі додому заїхала до Варшави. Відвідуючи міста, музеї і виставки, Кричевський пише серію етюдів та рисунків, фотографує на куплену під час поїздки камеру. Додому він також віз цілу збірку нових мистецьких видань та, як затятий колекціонер, зразки німецької кераміки і скла. Останнє породило анекдотичну ситуацію на кордоні: митники ніяк не могли зрозуміти, навіщо пан художник везе стільки різнокаліберних предметів замість гарного повноцінного сервізу. 

Таким чином Кричевський уже у зрілому віці закінчив своє персональне знайомство із мистецтвом та архітектурою Західної Європи, що почалося влітку 1911-го з відвідин Риму, Флоренції, Равенни, Венеції, а також Відня. Візантійська мозаїка, з якої черпало мистецтво Давньої Русі, та оригінали італійських майстрів без сумніву справили на нього велике враження. Проте, за словами Вадима Павловського, пасинка і біографа художника, ця подорож «не мала вже помітного безпосереднього впливу на характер творчості Кричевського». Він був уже сформованим майстром.

4Кустарна виставка 1913

Botanical Gardens of Peter the Great, Professora Popova Street, Saint Petersburg, Russia

У березні 1913 року в російській столиці відкрилася ІІ Всеросійська кустарна виставка, важливий захід у популяризації народних промислів. Були на тій виставці і роботи майстерні килимів та вибійки з села Оленівка на Київщині, якою керував Василь Кричевський. Власниця майстерні – заможна колекціонерка Варвара Ханенко, яка разом із чоловіком Богданом володіла багатою збіркою західного і східного мистецтв (сьогодні це Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві). Вона слідувала тодішній моді серед вищих верств імперії мати власні народні майстерні. Оскільки попит на таку продукцію був хороший, їхній художній рівень підвищували за рахунок залучення митців.

Для російської виставки пані Ханенко замовила у Кричевського кілька ескізів для килимів та вибійок. Один із виробів – килим-панно «Ілля Муромець» – купили для музею в Соляному городку (район у Петербурзі). Загалом за презентовані роботи майстерня отримала золоту медаль. За спогадами дружини Кричевського Євгенії, особливим попитом на тій виставці користувалися вибійки, які використовували в оформленні інтер’єрів – на штори, драпіровки, меблі. Наступного року Оленівська майстерня була на виставках у Берліні та Парижі. Справи йшли настільки добре, що пані Ханенко відкрила магазинчик у Лондоні.

4Знамените "Кільце" 1914

Khreschatyk Street, 43, Kyiv, Ukraine

23 лютого 1914 року в центрі Києва відкрилася знаменита виставка «Кільце», у якій Богомазов виступив як художник і теоретик авангардного мистецтва. До групи «Кільце» входили Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Михайло Денисов, Катерина Васильєва, Ванда Монастирська-Богомазова, Христофор Кнор (Норвегія). На виставці Богомазов представив 88 робіт, серед них такі яскраві кубофутуристичні твори як «Базар», «Портрет дружини» і «Святий куточок». Він також оформив каталог і написав вступну статтю та тезовий текст «Суть 4-х елементів», який за кілька місяців розвинув у науковий трактат «Живопис та елементи». «Ми вітаємо прагнення художника розбити шкаралупу, в яку уклав його художню особистість академізм», - звертався оргкомітет «Кільця» до публіки і окреслював 4 елементи, в яких розвивається твір: лінія, форма, площина картини та колір. 

За свою роботу Богомазов отримав повну сатисфакцію від критиків. Микола Кульбін, російський мистецтвознавець і художник, назвав 34-річного Богомазова «новиною», що є «головною перевагою виставки». А київський теоретик мистецтв (пізніше – театральний режисер) Микола Фореггер не поскупився на визначення «шедевр»: «Багатше та яскравіше за всіх представлений Богомазов. Він найбільш ціннісний серед художників «Кільця»… У ньому помітна любов до нових форм композиції, шукання цілісної виразності картини. І при цьому він не впадає в крайнощі… Його «Святий куточок» і «Базар» є шедеврами, гідними зайняти місце у будь-якій колекції сучасного живопису». 

У тому ж 1914 році художник створив знакове кубофутуристичне полотно «Трамвай». Коли у 1968 році дослідник авангарду Жан Шовлен уперше побачив картину, то промовив: «Я проїхав Радянський Союз уздовж і впоперек, споглядаючи лівацьке мистецтво, але це найкраще, що я бачив!». 

Київ був тим місцем, що надихав неспокійну вдачу Богомазова. З одного боку, тут досить тихих закутків. З іншого – швидкі зміни й інновації. Таким, наприклад, був київський електричний трамвай – перший у Російській імперії і один із перших у Східній Європі. Тепер Богомазова цікавить, як передати на полотні ритм, темп, динаміку. Ритми київських будинків, вікон, ліхтарів, а також перехожих і робітників ще й досі вібрують на картинах Богомазова, написаних у другій половині 1910-х: «Хрещатик», «Локомотив», «В’язниця», «Гончарі».  

5«Спогади про Кавказ» 1915 - 1916

53 Movses Khorenatsi Street, Goris, Armenia

1915-1916 роки Богомазов прожив на Кавказі, де написав серію своїх найкращих кубофутуристичних полотен. Він працював викладачем малювання і креслення у селищі Ґерюси (тепер - місто Ґоріс). Певний час у Ґерюсах із ним перебувала дружина Ванда, також художниця, його муза і вірна супутниця за життя, а після смерті – ревна хранителька його творів. Власне, одруження з Вандою Монастирською (1888-1982) додало драйву у життя меланхолійного художника. На портретах Ванди, яку Богомазов малював багато і часто, можна простежити динаміку його розвитку: пуантилізм на початку їхнього знайомства, далі – експресіоністичні портрети і нарешті кубофутуристичні малюнки неймовірно плідного періоду якраз після одруження. По смерті чоловіка у 1930 році, Ванда ревно берегла його архів. Існує переказ, як у Другу світову вона власноруч на тачці перевезла архів Богомазова з центру Києва у район Святошин, подолавши 15 км. А потім таким же чином повернула роботи назад. 

Створений у «кавказський період» «Абстрактний пейзаж» у 2005 році на Sotheby’s продали за 736,000 GBP. Іншу роботу, «Спогади про Кавказ» (1916), фахівці називають одним із найкращих абстрактних творів у світі. У Вірменії Богомазову було сутужно – заплату затримували або не виплачували, тому доводилося економити на їжі і опаленні. Його режим передбачав сон о 8-9 вечора і підйом о четвертій ранку, щоби взятися за малювання. А поза тим – вчительська робота. 

5Париж 1928

81 Rue de Grenelle, 75007 Paris, France

Плакат до фільму "Тарас Трясило" (ВУФКУ, 1926)

У березні 1928 року у Парижі презентували історичну драму «Тарас Трясило», художником-постановником якої був Василь Кричевський. Це був перший у французькому прокаті український фільм, що розповідав про історію Україну. Масштабна кіноепопея із 10000 масовки, обширними сценами битв, різноманітними локаціями та пишними костюмами мала позитивні рецензії французьких кінооглядачів. Її називали «історичною фрескою», відзначали «могутність реалізації фільму». Довгий час «Тарас Трясило» вважався втраченим, допоки у 1998 році його не віднайшов у Французькій сінематеці (La Cinémathèque française) дослідник Любомир Госейко – під назвою «Татари».

«Тарас Трясило» (режисер Петро Чардинін) був знятий на замовлення ВУФКУ (Всеукраїнського фото та кіноуправління), яке успішно продукувало масові та авангардні фільми протягом майже 9 років своєї незалежної діяльності від Москви. І Василь Кричевський був одним із цінних кадрів, яких ВУФКУ запрошувало на роботу. Художник оформив усю візуальну частину фільму – від декорацій до зачісок. «Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом для всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом несхильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського», - згадував авторитетний український поет і академік Микола Бажан про художника. На Одеській кінофабриці Кричевський оформив більше десяти німих фільмів, серед яких такі визначні, як масштабний байопік “Тарас Шевченко” та легендарний артхаус «Звенигора» Олександра Довженка. Завершив Кричевський свою кар’єру в кіно у 1938 році - кольоровим звуковим мюзиклом «Сорочинський ярмарок» (режисер Микола Екк).

6«Пилярі» у Венеції 1930

Giardini della Biennale, Calle Giazzo, Venice, Metropolitan City of Venice, Italy

Влітку 1930 картина Богомазова «Пилярі» експонується у радянському павільйоні XVII Венеційської бієннале. Якраз у той час участь СРСР у бієнале стає більш політизованою: виставкова активність розглядається радянськими ідеологами як один із пунктів пропагандистської діяльності. Проте молоде радянське мистецтво ще залишалося відносно вільним від державної цензури. Тому разом із Богомазовим у Венецію потрапляють роботи таких авангардних українських художників як Анатоль Петрицький, Іван Падалка, Василь Седляр, Софія Налепинська-Бойчук. Трьох останніх через 7 років розстріляли за фальшивими звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі й керівництві національно-фашистською терористичною організацією». 

На той час Богомазов уже вісім років працював професором станкового живопису Київського художнього інституту (заснованого як Українська академія мистецтв у 1917 році), і участь у бієнале була його визнанням як художника і теоретика. На жаль, Богомазов не дожив до відкриття бієнале, що затрималося на 5 тижнів: він помер у Києві напередодні. 

«Працю пилярів» він створив у 1927-1930-х роках у дачному містечку Боярка. «Галявина була засипана свіжою тирсою, колоди ніби дзвеніли на сонці, смолисті, блискучі. Постаті робітників на кроквах здавалися величезними на фоні яскраво-синього неба. В повітрі бринів високий звук пилки», - згадувала донька Богомазова Ярослава. Триптих «Праця пилярів» включає дві картини: «Пилярів» (1929) і «Правка пил» (1927), третя – «Накат колод» - лишилася тільки у вигляді задуму в багатьох ескізах та акварелях. 

До станкового живопису Богомазов взявся після довгої паузи – давався взнаки важкий емоційний стан після смерті тестя, революційні пертурбації та хвороба на сухоти. Очевидно, відчуваючи наближення кінця, Богомазов усі сили вкладав у розробку триптиха, основною темою якого є ритмічна праця і перелив кольорів (що відповідає теоретичній концепції художника про чотири елементи живопису). «У мене: радість роботи, сонце, тепло, бадьорість. Не нужність, не важкість, приспособленість хочу показати я в роботі, а її радість та бадьорість, призивність — так щоб самому глядачу захотілось працювать, захотілось почути себе організованою частиною цілого», - писав Богомазов у своїх нотатках.

7Світове турне 1931

Wolfensberger Building, Bederstrasse 109, 8002 Zürich, Switzerland

Мистецький шедевр зрілого майстра Олександра Богомазова «Пилярі» продовжує турне світом. У 1931 році картину виставляють у Цюриху, у 1932 році – у Японії (де точно, ще належить дослідити). До Києва картина повернулася пошкодженою. Близько 90 років полотно перебувало у такому стані у закритому музейному «спецфонді», куди наприкінці 1930-х потрапляли роботи із вказівкою до знищення. Тоді у боротьбі за чисте радянське мистецтво авангардних художників оголосили «формалістами», а їхні твори заборонили. І лише у 2019 році “Пилярів” вперше за багато років експонували в Національному художньому музеї України на виставці “Олександр Богомазов: творча лабораторія”, чому передували три роки реставрації. 

Довгий час у СРСР згадки про визначного кубофутуриста були заборонені. Лише наприкінці 1960-х його ім’я виринає із забуття: відбуваються несміливі експозиції в Києві, на Богомазова звертають увагу європейські дослідники авангарду – Жан-Клод Маркаде, Жан Шовлен, Андрій Наков. Мода колекціонувати Богомазова виходить за межі Радянського Союзу. Твори Богомазова можна побачити у НАМУ, нью-йоркських музеях Ґуґґенгайма і Сучасного мистецтва, музеї Людвіґа (Німеччина), вони - коштовні оздоби приватних колекцій авангарду.

6Розпис церкви 1944

Cerkiew Opieki NMP, 33-336 Łabowa, Poland

Розписи Василя Кричевського у стилі українського модерну

Влітку 1944 року, рухаючись на захід від лінії фронту, Василь Кричевський разом зі своїми колегами та учнями із Вищої образотворчої студії (Львів) зупинився на Лемківщині. Розпис церкви, збудованої 1789 року, дав біженцям заробіток. Тут Кричевський використав не тільки свій хист художника, а й архітектора. Річ у тім, що висока вологість у церкві призводила до швидкого руйнування попередніх розписів. І щоб уникнути повтору ситуації, Кричевський наполіг на осушенні будівлі шляхом прокладання рівчаків. «Розмальовували стародавніми засобами, самі робили рослинні фарби за рецептами Кричевського», - згадував один з учасників, Сергій Литвиненко. До фарб додавали сир та яєчний жовток. Розписували технікою фреска. Кричевський керував розміщенням композицій і створював орнаменти. І хоч оздоблення - групова робота (наприклад, Микола Бутович створив образи святих Костянтина, Олени, Володимира і Ольги, а Леонід Перфецький - сцену «Ісус Христос у Гетсиманському саду»), авторський почерк Кричевського тут визначальний – інтер’єр створено у стилі українського модерну. У 2014 році поліхромні розписи українських художників внесли до реєстру історично-мистецьких пам’яток Польщі.

7Париж 1945

36 Rue de Verneuil, Paris, France

Влітку 1945 року, після річної виснажливої подорожі у ролі біженця, Василь Кричевський разом із дружиною Євгенією, донькою Галиною та її родиною нарешті знаходять спокій та прихисток у Франції. Спочатку вони зупинилися у старшого сина Миколи Кричевського, також художника, який давно осів у Парижі. Пізніше Василь Григорович переселився у передмістя Парижа Ла Ґаренн-Кольомб (La Garenne-Colombes). Йому вже за 70, по дорозі до Парижа він пережив авіабомбардування та втрату значної частини своїх робіт: графіку, живопис, цінні книги і статті, кіноплівки, фотографії. Але у Франції Кричевський відновився настільки, що відходить від депресії і починає багато працювати, зокрема створив проєкт пам’ятника українцям, учасникам французького руху спротиву. У Парижі в різних приватних колекціях лишилося до півтори сотні картин Кричевського. Політик і підприємець Симон Созонтів хотів викупити у майстра всі його картини та етюди за півмільйона франків, проте художник не погодився.  

Кричевський був людиною неймовірної працьовитості. Його персональна ретроспективна виставка, що відбулася влітку 1940 року в Києві, налічувала 1055 експонатів: живопис, архітектурні проєкти, ескізи театральних декорацій, кінопостановок за період 1892-1940 рр. Цю велику виставку у Державному музеї українського мистецтва (тепер Національний художній музей України) відвідало понад 50 тисяч людей.

8Нью Йорк 1948

222 East 6th Street, New York, NY, USA

У самій серцевині «Великого Яблука», на Мангеттені, зберігається, ймовірно, найбільша колекція робіт Василя Кричевського за кордоном. Понад 300 творів передав у дар музею його пасинок і біограф Вадим Павловський. Сам Кричевський в Америці ніколи не був: коли виникло питання, куди емігрувати з Франції, то родина обрала теплий клімат Венесуели замість холоднішого США чи Канади. Проте роботи Василя Кричевського активно експонувалися у США.    

Кричевський мав феноменальну здібність точно відтворювати по пам’яті. У еміграції він, зокрема, малює втрачені роботи, оригінали яких загинули у великій пожежі 1918 року у Києві, яка знищила все майно Кричевського – його багатющу колекцію українських, перських, китайських та японських артефактів; його художні роботи і вчені праці. Сталося це 7 лютого 1918 року, коли більшовики обстріляли будинок у київському середмісті, в якому жив і який створив митець. Хоча можна сказати, що дана колекція не пропала безслідно. 

9Каракас 1948

22 Calle Las Mercedes, Caracas 1083, Miranda, Venezuela

Каракас, 1950. Олія на папері на картоні.

Василь Кричевський прибув у Каракас разом зі своєю дружиною Євгенією 1 квітня 1948 року. Туди їх викликала дочка Галина, яка переїхала до Венесуели раніше разом зі своєю сім’єю. Великій родині емігрантів велося нелегко – було сутужно з грошима, доймали побутові незручності, місцеві хвороби і скорпіони. Але тут, як і будь-де, Василь Кричевський абстрагувався від дійсності творчою роботою. Йому вже виповнилося 75, проте жага працювати не зникла. По дорозі до Каракаса він малює етюди Ґібралтару, Ґваделупи і Мартініки. На місці – навколишні пейзажі та натюрморти.

На початку своєї художньої кар’єри Кричевський малював акварелі, а потім вже перейшов на олійний живопис. Його улюблений жанр – пейзаж: краєвиди природи, урбаністичні пейзажі, архітектура. М’які імпресіоністичні роботи відповідають характеру художника з його здатністю уважно спостерігати, запам’ятовувати і точно відтворювати деталі, передавати настрій у грі світлотіней. Він ще встиг показати свої роботи на кількох виставках. Але захворівши навесні 1952 року, практично припиняє мистецькі вправи – 15 листопада Григорій Кричевський відбув в останню путь.

9Каракас 1948

22 Calle Las Mercedes, Caracas, Miranda, Venezuela

Василь Кричевський прибув у Каракас разом зі своєю дружиною Євгенією 1 квітня 1948 року. Туди їх викликала дочка Галина, яка переїхала до Венесуели раніше разом зі своєю сім’єю. Великій родині емігрантів велося нелегко – було сутужно з грошима, доймали побутові незручності, місцеві хвороби і скорпіони. Але тут, як і будь-де, Василь Кричевський абстрагувався від дійсності творчою роботою. Йому вже виповнилося 75, проте жага працювати не зникла. По дорозі до Каракаса він малює етюди Ґібралтару, Ґваделупи і Мартініки. На місці – навколишні пейзажі та натюрморти.

На початку своєї художньої кар’єри Кричевський малював акварелі, а потім вже перейшов на олійний живопис. Його улюблений жанр – пейзаж: краєвиди природи, урбаністичні пейзажі, архітектура. М’які імпресіоністичні роботи відповідають характеру художника з його здатністю уважно спостерігати, запам’ятовувати і точно відтворювати деталі, передавати настрій у грі світлотіней. Він ще встиг показати свої роботи на кількох виставках. Але захворівши навесні 1952 року, практично припиняє мистецькі вправи – 15 листопада Григорій Кричевський відбув в останню путь.