Діячі

Мурашко Олександр

Мурашко Олександр

Олександр Мурашко (1875-1919) — художник, педагог, один із засновників Української академії мистецтв. Саме з його іменем в Європі на початку 20 століття асоціювалось українське мистецтво. Мурашко був надзвичайно успішним художником: він став членом Мюнхенського Сецесіону, брав участь у Венеційській бієнале, мав більше ста учнів. Його роботи публікувались у європейських журналах, зокрема в німецькому «Jugend». А 1909 року в Берліні, Кельні та Дюссельдорфі відбулись персональні виставки українського митця.

Олександр Мурашко — автор власної оригінальної живописної системи, у якій поєдналися найкращі здобутки мистецтва свого часу — реалізм українських та російських передвижників, французький імпресіонізм та німецький модерн. Більшість його творчого спадку складають портрети. Художника насамперед цікавила людина, яка завжди на його полотнах постає у тісному зв'язку з навколишнім середовищем. А ще Мурашко мріяв перетворити Київ на значний європейський художній центр. Він казав: «Київ повинен стати тим, чим став для всієї Німеччини Мюнхен, — самостійним художнім центром цілого півдня. Тут світло, тут сонце, тут чудової краси природа, тут своя культура».

1Петербурзька академія мистецтв 1896

Imperial Academy of Arts, University Embankment, Saint Petersburg, Russia

У 1896 році Олександр Мурашко вступив до Петербурзької академії мистецтв. В кінці XIX століття це був головний мистецький вищий навчальний заклад Російської імперії, куди з'їжджалися молоді художники з усіх куточків країни. Тут навчалося багато українських митців, які не мали змоги поїхати деінде.

Олександр Мурашко подолав чимало перешкод на шляху до Академії. Його батьки до останнього забороняли йому вчитись на художника, а коли все-таки відпустили до Петербурга, то майже не допомагали фінансово. Мурашку не вистачило підготовки, щоб із першого разу вступити до  Академії, і два роки він наздоганяв однолітків у Вищому художньому училищі.

Річ у тім, що до цього його навчання проходило в іконописній майстерні вітчима у Чернігові. На щастя, вітчим Мурашка отримав замовлення на ґрунтування стін, позолоту та виготовлення меблів для Володимирського собору в Києві, який був грандіозним проектом кінця 19 століття. До нього долучилися найкращі фахівці Російської імперії — художники, мистецтвознавці, архітектори. 

Володимирський собор зводили до дев’ятисотої річниці хрещення Русі. Захоплення давньоруською культурою тоді витало у повітрі: саме у той час з-під пізніх шарів розписів розкрили стародавні фрески Софійського собору і Кирилівської церкви. Володимирський собор мав продовжити традиції цих пам'яток та закріпити статус Російської імперії як центру православ’я.

У Володимирському соборі Мурашко, який на той час був підлітком, уперше побачив професійних художників за роботою. Завдяки розписам Віктора Васнєцова та Михайла Врубеля він вирішив також стати митцем.

Після закінчення Вищого художнього училища при Петербурзькій академії Мурашко вступив до Академії і потрапив до майстерні Іллі Рєпіна. Рєпін разом зі своїми колегами-передвижниками здійснив революцію в мистецтві XIX століття. Замість відсторонених міфологічних та історичних сюжетів, які пропагувала Академія, він звернувся до сучасного йому життя з усіма проблемами та вадами.

Майстерня Рєпіна в Академії була місцем свободи і творчих пошуків. Звідти вийшло немало знакових художників. Одногрупниками Мурашка, наприклад, були відомі російські художники Борис Кустодієв і Філіп Малявін.

У 1900 році Мурашко написав дипломну роботу “Похорон кошового”, яка мала великий успіх. Це сцена з української історії — похорон запорозького кошового отамана XVII століття Івана Сірка. За неї художник отримав Велику золоту медаль і можливість поїхати до Європи на кілька років.

2“Парижанки” 1901 - 1903

70 Rue Notre Dame des Champs, Paris, France

У 1901-1903 роках у невеликій будівлі біля Люксембурзького саду оселився Олександр Мурашко. Поїздку до Франції він отримав як найкращий випускник Петербурзької академії мистецтв.



Все найцікавіше і найновіше у мистецтві на той час відбувалося у Парижі. Навіть якщо не зважати на величезні музеї та бурхливе нічне життя, художнику було чим себе тут зайняти. На піку популярності були імпресіоністи, галереї відкривалися чи не на кожній вулиці, у місті працювали митці з усього світу.

Мурашко захоплено поринув у паризьке життя. Особливо його зацікавили роботи іспанських художників: у Луврі він ретельно вивчав живопис Дієго Веласкеса (Diego Velázquez), а на виставках Салонів — роботи своїх сучасників Ігнасіо Сулоаги (Ignacio Zuloaga) і Ерменхільдо Англади (Hermenegildo Anglada).

Саме тут Мурашко створив свій знаменитий цикл робіт “Парижанки”. Це портрети жінок, які проводять час у кав'ярнях та на освітлених вогнями нічних вулицях міста. У них відчутний вплив імпресіонізму з його спробою зафіксувати швидкоплинні миттєвості світла, тіні та кольорових нюансів. Картину “Кафе” з цього циклу купила Академія для свого музею.

3В студії Антона Ажбе 1901 - 1903

Georgenstraße 16, Munich, Germany

Студія Антона Ажбе в Мюнхені, бл. 1897. Національна галерея Словенії

1901-1903 роки видатний український художник Олександр Мурашко провів у Мюнхені та Парижі.

На початку 20 століття Мюнхен був тим місцем, через яке усі нові мистецькі течії “просочувалися” до Східної Європи. Тут жила велика спільнота художників із Російської імперії, серед них Василь Кандинський, Ігор Грабар, Кузьма Петров-Водкін. І хоча ми небагато знаємо про перебування Мурашка в Мюнхені, відомо, що він контактував з цією емігрантською спільнотою. Збереглась навіть історія про те, як художники розіграли мешканців Мюнхена — інсценізували приїзд Великого російського князя, в ролі якого був сам Мурашко.

Існують також свідчення, що Мурашко відвідував уроки в студії Антона Ажбе (Anton Ažbe). Цей словенський художник був одним із найкращих педагогів свого часу. До нього приходили усі, хто був незадоволений консервативним викладанням в академіях мистецтв. Він розробив унікальну методику рисунку та боровся з мистецькими шаблонами — кожен його учень віднайшов власну художню манеру. Можливо, Мурашко своїм унікальним стилем також частково завдячує йому.

4Венеція 1910

C. Giazzo, 30122 Venezia VE, Italy

Постер Міжнародної художньої виставки міста Венеції (ІХ Венеційської бієнале), 1910

У 1910 році Олександр Мурашко взяв участь у ІХ Венеційській бієнале — виставці, яка до сьогодні є найпрестижнішою мистецькою подією Європи. Поруч із Мурашком на бієнале показали свої роботи Густав Клімт, П’єр-Огюст Ренуар, Едвард Мунк та багато інших митців.

Мурашко надіслав до Венеції дві картини, написані 1909 року: “Неділя” та “На терасі”. Обидві роботи були продані на виставці, і з тих пір їхня доля невідома. Картину “Неділя”, на якій зображені Софія Філіпсон і Тетяна Яшвіль, придбав за 3000 лір підприємець Альберт Франкфуртер. Сам Мурашко стверджував, що картина попрямувала до Нью-Йорка, але підтверджень цьому досі не знайшлось. Робота “На терасі” (продана за 900 лір) — портрет дружини художника Маргарити Мурашко — потрапила до Румунії, ймовірно до колекції королівського радника Іона Лазера Каліндеру (Ion Lazăr Kalinderu). Частина робіт із його збірки загинула під час німецького бомбардування в 1944 році. Ймовірно, серед них було і полотно Мурашка.

Що б не трапилося з цими двома роботами, ми знаємо їх лише за чорно-білими репродукціями. Можливо, на дослідників творчості Мурашка ще чекають великі відкриття.

5Мюнхенський Сецесіон 1911

Staatliche Antikensammlungen, Konigsplatz, Munich, Germany

У 1911 році Олександр Мурашко став членом Мюнхенського Сецесіону. Це об'єднання зібрало художників, яких не задовільняла консервативна система офіційного академічного мистецтва. Вже в перший рік існування до об’єднання увійшло 96 митців.

Сецесіони, які виникли одразу в кількох містах, були гілками панівного художнього стилю початку 20 століття — модерну. Модерн протиставив техногенному індустріальному суспільству повернення до природи, що виявилось у плавних, гнучких контурах, рослинних орнаментах, ліричних сюжетах. Його представники прагнули, щоб усі елементи життя людини були візуально єдиними — від споруд до чайних ложок.

Живопис Мурашка з його декоративністю та сміливими кольорами можна вважати модерним. Окрім того, у Мюнхені його добре знали, адже художник жив тут у 1901 – 1903 роках, а в 1909 його робота “Карусель” здобула золоту медаль на мюнхенській Міжнародній виставці. Тож членство художника в Сецесіоні було цілком очікуваним кроком.

Протягом двох років Мурашко брав участь у виставках об'єднання. Серед робіт, які він показав у Мюнхені, — Портрет В. Дитятиної, який критики назвали одним із найкращих на виставці 1911 року. “Сам своїх речей не повісив би краще”, — пише художник в одному з листів про мюнхенську експозицію.

У 1909 році галерея Шульте влаштувала персональні виставки українського художника в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі, на яких було представлено 25 творів Мурашка. 

Тож коли у 1917 році у Києві відкрилася Українська академія мистецтв, Олександр Мурашко, за плечима якого були Мюнхен, Париж, власна художня студія у Києві, став одним із восьми професорів, які очолили певні майстерні. Усвідомлюючи значення проекту, Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський залучив до нього цілу низку відомих митців. Засновниками і першими викладачами нової Академії стали Олександр Мурашко, Федір та Василь Кричевські, Михайло Бойчук, Георгій Нарбут, Михайло Жук. Мурашко очолив портретну майстерню, до якої вступило чимало учнів з його приватної студії. 

Відтепер молодь не мала їздити до Петербурга, щоб отримати гідну освіту – вона могли перейняти найновіші мистецькі здобутки від українських художників.

Навчання в Академії часів українсько-більшовицької війни було нелегким: студенти мерзли в неопалюваних приміщеннях, їм бракувало фарб, полотен, а часто й банальної їжі. Не спрощувало ситуацію і те, що новостворена Академія була об’єктом експериментів викладачів – а вони не завжди знали, як правильно організувати процеси, і часто конфліктували між собою. 

Мурашко викладав тут лише два роки – до того, як був убитий в 1919. Але навіть за цей короткий період він встиг зробити цінний внесок у розвиток українського мистецтва.