Діячі

Башкирцева Марія

Башкирцева Марія

Башкирцева Марія Костянтинівна (1858 - 1884) – художниця і письменниця, перша українка, чиї картини придбав Лувр. 

Народилась та провела дитинство в селі Гавронці на Полтавщині. У 12 років разом із родиною переїхала у Францію – спочатку до Ніцци, а згодом до Парижа, де й провела решту свого короткого життя – у 25 років вона померла від туберкульозу. 

Всього Марія Башкирцева лишила по собі понад 150 картин, 200 малюнків, ескізів та кілька скульптур. Її ім’я увіковічнене на скульптурі «Безсмертя» у Люксембурзькому музеї – серед восьми інших видатних французьких мистців, які померли дуже молодими. Вона мріяла про світські раути і водночас спонсорувала перші феміністичні паризькі газети та дописувала в них; мала гучну славу звабниці у товаристві, але насправді не мала за життя жодного роману; дебютувала у мистецтві у колі академістів, але гостро їх критикувала, хотіла і пробувала робити щось кардинально інше – і впевнено писала: «Моє мистецтво ще не існує».

Але відома Марія Башкирцева перш за все як авторка “Щоденника”, який вона вела з 12 років. Він був виданий у 1887 році і зробив Башкирцеву знаменитою. Унікальний документ епохи, амбітний «автопортрет мисткині замолоду» одразу став бестселером і був перекладений більшістю мов Європи. Її гробівець на цвинтарі Пассі у Парижі став місцем паломництва і, за деякими згадками, навіть місцем зібрання «салону мадам Башкирцевої» – матері Марії. Старша Башкирцева не шкодувала сил і грошей на увіковічнення слави своєї доньки. Саме вона прибрала з «Щоденника» усе, що могло хоч якось нашкодити репутації родини: неприємні слова стосовно важливих публічних персон, різкі оцінки внутрішніх родинних чвар, еротичні мрії у «надто молодому віці».

Вже у 1980-х роках французька дослідниця Колет Косньє виявила, що існує інший, оригінальний текст щоденників Башкирцевої – і він значно цікавіший. Тисячі сторінок презентують публіці зовсім іншу жінку – значно масштабнішу, глибшу і авангардовішу, аніж публічний міф, відомий світу – художницю і письменницю, що яскраво відображала дух свого часу і навіть дещо випереджала його.

1Великий переїзд 1871

Switzerland, Geneva

Знатна (а після вдалого одруження тітки Надін Бабаніної, ще й заможна) уся родина матері Марії Башкирцевої (родина Бабаніних) виїздить з Російської імперії за кордон. Надії на відновлення стосунків між батьками Марії практично немає, про її батька Костянтина Башкирцева у сім’ї матері не хочуть і згадувати. Свавільний гуляка, він витрачав статки свого батька, видатного генерала, на фантастичні гуляння у родинному маєтку в Гавронцях на Полтавщині. Свій дім і господарство неподалік у Черняхівці Бабаніни залишили на далекого родича, і навіть вже доволі старий дідусь, Степан Бабанін, поїхав із ними за кордон. Саме цей дід, сучасник Лермонтова і поціновувач Байрона, вселяв у маленьку Марію найбільше високих мрій – вона щедро ідеалізує його образ у своєму щоденнику.

У Женеві, в «Hotel de la Couromie», дванадцятирічна Марія Башкирцева бере перші уроки малювання. «Я якнайстаранніше змальовувала усе, що було видно з вікна: частину Женеви і озера», - записує вона у «Щоденнику». 

2Народження зірки 1871 - 1877

63 Promenade des Anglais, Nice, France

У Ніцці сім’я Башкирцевих прожила сім років (1871-1877). Саме тут юну Башкирцеву захоплює світське життя і блиск неймовірних можливостей слави. Переконана у власній винятковості, Марі поступово починає бачити себе видатною співачкою. З нею трапляється перше (ясна річ, нерозділене і стражденне) кохання – до англійського герцога Гамільтона. Усе своє щире юнацьке честолюбство вона кидає на «побудову себе»: сумлінно вчиться, наймає додому ліцейних викладачів, сама собі складає програму, і також – вправляється у музиці і співах. Башкирцева бачить себе зіркою сцени, чий голос оволодіє тисячами захоплених слухачів – і, звісно ж, допоможе їй вийти заміж за гідного кандидата, відповідного статусу і маєтку.

По смерті Марії у Ніцці з’явиться вулиця Марії Башкирцевої, а її полотна й досі можна побачити у постійній експозиції музею образотворчого мистецтва (Musée des Beaux-Arts de Nice) розташованому, до речі, у віллі княгині Єлизавети Кочубей – теж українки, землячки Марії Башкирцевої.

3Палаццо Пітті 1874

Palazzo Pitti, Piazza de' Pitti, 1, 50125 Firenze, FI, Italy

1874 року Марія Башкирцева з тіткою їдуть на святкування 400-річчя Мікеланджело у Флоренцію. Марія вражена красою палаццо Пітті та палаццо Боргезе і водночас записує у щоденник в’їдливі коментарі на адресу короля Віктора-Еммануїла стосовно не достатньо пишних святкувань з такої величної нагоди – саме тут виникає одна з відомих її щоденникових фраз «Ах, якби я була королевою!..»

4Вілли Риму та Диканьки 1876

Apostolic Palace, 00120 Vatican City

Палаццо Кочубеїв у Диканьці

“Я ніколи не бачила нічого, що можна було б порівняти зі сходами і кімнатами Ватикану, ... я бачу все бездоганним...” – 22 січня 1876 року у Ватикані Марію Башкирцеву з тіткою приймає Папа Римський Пій ІХ. Марія знайомиться з одним із майбутніх знакових героїв її щоденника – племінником кардинала П’єтро Антонеллі. Далі розчарована у своєму залицяльнику Марія поїде у Неаполь та Помпеї – оглядати видатні пам’ятки, міркувати над величчю архітектури та вічністю мистецтва, і водночас страждати від ущипленої гордості – її некатолицьке і недостатньо знатне походження унеможливило шлюб із Антонеллі. Тож вона вирішує цілком сконцентруватися на саморозвитку – і будь що стати видатною і відомою.

Незабаром, гостюючи у батька на Полтавщині, вона відвідала палац Кочубеїв у Диканьці – і зазначила у тому ж щоденнику, що «за красою парку, будівель Диканька може змагатися з віллами Боргезе і Доріа в Римі. Окрім непідробних і незамінних руїн, Диканька, мабуть, навіть багатша, це майже містечко... Шкода, що багато хто навіть не підозрює про існування цього міста» (1 жовтня 1876 року). Палац у Диканьці (Полтавщина), збудований наприкінці 18 століття італійським архітектором Джакомо Кваренгі, був зруйнований після Жовтневого перевороту 1917 року.

5Академія Жуліана 1877

51 Rue Vivienne, Paris, France

Наприкінці вересня 1877 Марія Башкирцева йде на навчання у Академію Жуліана – одну з кількох художніх шкіл, де взагалі допускають жінок до занять. Її сприймають як багату дівчинку з дивними захцянками – хай вчиться і платить, чому б і ні? Сусідки по студії значно бідніші за неї – і це лише підсилює їхню заздрість і неприязнь до новенької. Башкирцева ж записує: «з моїми здібностями за два роки я наздожену втрачений час». 

Рудольф Жуліан, академіст, учень Кабанеля, не надто відзначився як художник, але був хорошим педагогом. Разом із ним викладав у приватній школі і доволі вплинув на становлення Марії Башкирцевої Тоні Робер-Флері – більш прихильний до реалістичних тенденцій, що тільки-но утверджувалися у французькому живописі. У Парижі лік художників йде на тисячі, і Башкирцева кпинить: французи експортують парфуми і живопис.

Вона малює з восьмої до обіду, а потім з першої до п’ятої; півтори години витрачає на шлях до майстерні, і весь час свариться, що змарнувала стільки часу на дурниці. Вже у жовтні Жуліан визнає, що вона справді затято працює – і якщо вона буде й далі такою впертою, то незабаром потрапить у Салон. 

6Паризькі салони 1881

3 Avenue du Général-Eisenhower, 75008 Paris, France

У 1881, 1883-84 роках тут проходили Паризькі салони, в яких брала участь Марія Башкирцева. Для свого дебюту молода художниця обирає сміливий сюжет – вона зображає молоду жінку, що з інтересом схилилася над дуже модною, щойно опублікованою книгою «Питання про розлучення» Дюма. Вона знала, що про картину будуть говорити, навіть якщо вона не отримає відзнаки – але і медаль вона отримує.

Це справді було досить сміливо як на той час – а для жінки її статусу і віку й поготів. Її родина вже відверто переймалася її незаміжністю, та сама Башкирцева натомість, схоже, остаточно знайшла для себе пристрасть і емоційні гойдалки на все життя саме у мистецтві.

На один із наступних салонів вона запропонувала своєму вчителю Жуліану ескіз сюжету, який дуже вразив його сміливістю, але за його ж вироком так і не став картиною. Марія хоче показати натурницю у майстерні в очікуванні художника. Жінка в нижній спідниці і корсеті сидить на стільці, оберненому спинкою вперед, обіймаючи його ногами, курить папіроску, і дивиться в нікуди; на підлозі ганчірки і творчий безлад. Перед очима постає такий-собі Тулуз-Лотрек? Це буде трохи пізніше; а зараз Башкирцева не закінчує роботу, бо на думку її вчителя, це викличе скандал – особливо якщо журі і публіка довідаються, що автор картини – молода жінка!

Вона отримала за своє коротке життя медалі салону і почесну грамоту. Щоправда, щоразу, коли її таки нагороджували, це вже не здавалося їй таким визначним здобутком – новий челендж визнання чи художньої майстерності одразу ж виникав в її уяві і поглинав її повністю. 

1885 року, одразу по смерті Марії Башкирцевої, товариство жінок-художниць і скульпторок організовує її виставку у Палаці Промисловості – 100 олійних творів, шість пастелей, 124 малюнки, 5 скульптур. Франція купує її «Зустріч», представлену на останньому Салоні у 1884 року, для Люксембурзького музею. Виставка збирає багато відгуків – і не стільки артистично-критичних (адже про мертвих або добре, або нічого), скільки новинних: її кар’єра художниці щойно починалася уповні, і для багатьох стала несподіванкою така запізніла поява цікавої персони у полі зору. Усі ніби знову, з іншої і несподіваної перспективи побачили ту, що так прагла слави і так багато доклала таланту і праці до того, щоб її таки здобути – щоправда, уже посмертно.

7Музей Прадо 1881

Prado Museum Broadcasting, SAU, Calle de Ruiz de Alarcón, Madrid, Spain

Музей Прадо, 19 століття, фото Джей Лорен Сіа, суспільне надбання, Wikimedia Commons
Марія Башкирцева, Гранада. Олія по дереву, 32,5 х 41 см. Музей образотворчих мистецтв Сурікова, Красноярськ, Росія

У жовтні 1881 року Марія Башкирцева разом із тіткою їде у мандрівку по Іспанії. Її цікавлять визначні збірки мистецтва. У музеї Прадо Марія проводить цілісінькі дні, детально описує свої враження від побаченого у Щоденнику – і робить те, що робили й інші захоплені неофіти живопису до неї: змальовує майстрів, зокрема, Веласкеса, який вразив її напрочуд глибоко. 

Там, просто посеред зали, до дівчини з мольбертом підходить незнайомець і цікавиться, чи вона не мадемуазель Башкирцева? Виявляється, це пан Солдатьонков – відомий на ті часи російський книговидавець і колекціонер. Він хоче купити її картини. Башкирцева зопалу відмовляє, а потім картається у Щоденнику за такий невлучний з точки зору творення іміджу крок.

Вона хворіє вже досить давно на туберкульоз, і це вимагає все більше догляду за здоров’ям – тому родина весь час їздить на курорти задля відпочинку улюбленої Марі. Але всюди її цікавить місцева культура, архітектура, фактури і локальна атмосфера; мама і тітка у цих мандрівках страшенно її дратують і обтяжують – їх цікавлять лише модні магазини.

Марія захоплена красою Іспанії: дуже багато малює, дивується людським типажам, кольористиці природи і міст, пише, що могла би лишитися у Гренаді. Толедо, Мадриді, Кордові… У Севільї вона відвідує фабрику сигар, де її заворожують картини жінок за роботою, а у Гренаді домовляється з керівництвом в’язниці і малює каторжників. Малюнки і полотна того періоду передають захоплення Башкирцевої: вона хоче зафіксувати усе нове, побачене ще свіжими, закоханими очима.

8Паризька майстерня 1883

30 Rue Ampère, Paris, France

Майстерня Марії Башкирцевої

У Парижі впродовж навчання в Академії Жуліана Марія Башкирцева повністю будує своє життя навколо творчості. Туберкульоз підточує її дедалі сильніше, але візити до лікарів і їхні сумні вироки вона тепер описує у «Щоденнику» не тільки з драматизмом, а й з розчаруванням: чергова поїздка на води відбирає у неї безцінний час у майстерні. Весь час Башкирцева картає себе, що занадто пізно почала працювати, і намагається наздогнати і перегнати час – також тому, що лікарі підтверджують: його лишається все менше.

9Виставка жінок-художниць 1884

49 Rue Vivienne, Paris, France

Марія Башкирцева, Усмішка дитини, 1883, полотно, олія, 55 х 46. Російський державний музей, Санкт-Петербург
Марія Башкирцева, Усмішка дівчинки, 1983, полотно, олія, 55 х 46. Російський державний музей, Санкт-Петербург
Марія Башкирцева, Усмішка дівчини, 1983, полотно, олія, 55 х 46. Російський державний музей, Санкт-Петербург

У березні 1884 на виставці паризької спілки жінок-художниць Марія Башкирцева представила публіці свої роботи: «Осінь», портрет Діни, «Армандіну», портрет Жака і картину-триптих «Сміх». Її особливу любов до жіночих портретів важко не помітити у її творчому спадку. Жінка як особистість, як людина – як би дивно це зараз не звучало! – страшенно цікавила Марію Башкирцеву у її міркуваннях, і вона препарує цей об’єкт філософського дослідження на самій собі. Зрештою, результатом цього процесу і став її «Щоденник», у передмові до якого вона констатує: «Життя жінки, записане з дня на день, без всякої показовості, як начебто ніхто у світі не мав би читати написане, і водночас з пристрасним бажанням, щоб воно було прочитане – завжди цікаве».

10Цвинтар Пассі 1884

2 Rue du Commandant Schloesing, Paris, France

31 жовтня 1884 року Марія Башкирцева померла від туберкульозу. Вдома її до останнього відвідували друзі. Газети майоріли некрологами із зазначенням її річного прибутку, розбитих матримоніальних планів і натяками на підкилимні ігри останнього Салону, де її «Мітинг» зібрав стільки схвальних відгуків, але не одержав медалі. У гробівці мати облаштовує щось на кшталт салону – там вішають її незакінчену роботу «Святі жони», залишають її особисті речі побуту та елементи інтер’єру. 

У каталозі до посмертної виставки академік Франсуа Коппе, що познайомився з Марією Башкирцевою лиш кілька місяців перед тим, написав: «Я бачив її лише раз, впродовж години – і ніколи не забуду її». Ця фраза – одна з відомих характеристик художниці вустами сучасників, як і слова Гі де Мопасана на її могилі: «Це була єдина троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, якби знав, що він буде таким яскравим і таким коротким!».