Делоне Соня

3 Rue des Grands Augustins, Paris, France

У 1910 році, одразу після весілля, у затишному помешканні на Rue des Grands-Augustins оселилося молоде подружжя Делоне. 

Історія Соні та Робера схожа на роман про кохання з першого погляду: “Я закохалася в нього відразу – він був сповнений нових ідей, жаги до життя”, – згадувала Соня багато років потому. Знайомством із Робером у 1909 році Соня завдячує своєму першому чоловіку Вільгельму Уде, адже мати Робера була меценаткою галереї Уде та часом відвідувала виставки разом із сином-художником. Уде не перешкоджав роману своєї дружини та згодився на розлучення, а от сім’я Соні була не в захваті ані від розлучення, ані від того, що новим обранцем Соні став нащадок французьких хрестоносців. Звісно, Соня вчинила по-своєму.

Помешкання на Rue des Grands-Augustins стало не просто сімейним гніздечком Делоне, а радше салоном, де щочетверга збиралися художники, літератори і музиканти, і серед них Блез Сандрар, Гійом Аполлінер, Ханс і Софі Арп. Зазвичай, вечірка продовжувалась на Монпарнасі, у “Bal Bullier”, де гості танцювали танго та фокстрот.

Ще одним улюбленим місцем подружжя був бульвар Сен-Мішель (Boulevard St. Michel) – вже тоді вулиця освітлювалась електричними ліхтарями, а не газовими, а отже кольори були особливими. Колір, власне, був головним інтересом у творчості як Соні, так і Робера. З таких прогулянок народилася її картина “Електричні призми”.

Під впливом кубістів Соня експериментувала з абстракцією і геометрією. Робера цікавила теорія кольору, експерименти з кольором. Разом  вони винайшли власний стиль у мистецтві – «симультанізм» (“зображення руху кольору в світлі» – визначення Робера Делоне), який завдяки Аполлінеру у 1913 році отримав більш поетичну назву – «орфізм». 

73 Rue Notre Dame des Champs, Paris, France

У 1908 році тут, у галереї, відбулася виставка молодої художниці Соні Терк – нещодавньої випускниці Академії мистецтв Ла Палетт. Цього ж року вона уклала шлюб із критиком, колекціонером і галеристом Вільгельмом Уде, аби не повертатися з Парижа до прийомних батьків у Санкт-Петербург. 

Збереглося небагато інформації про її рідних та дитинство. Народилася Сара Штерн в Одесі в небагатій єврейській родині. Дівчинка рано осиротіла, і з 5 років її виховувала родина дядька, петеребурзького адвоката Генріха Терка. Тепер вона стала Сонею Терк. Достеменно відомо, що найбільшим захопленням Соні було мистецтво – вона навчалася спершу в Академії в Карлсруе, потім – у Ла Палетт (і всюди нарікала на консерватизм викладачів).

Шлюб Соні фактично був фіктивним, дослідники пишуть, що Вільгельм Уде мав коханця, і радше був другом Соні. Проте завдяки йому вона познайомилась із передовими художниками свого часу Пабло Пікассо, Андре Дереном, Жоржем Браком, опинилася в епіцентрі тогочасного художнього життя Парижа та мала змогу виставляти свої роботи.
Врешті саме завдяки галереї Уде Соня познайомилася з майбутнім чоловіком  Робером Делоне вже за рік після цієї виставки.

Calle de Columela, 2, Madrid, Spain

У 1918 році у Мадриді відкрилась Casa Sonia – майстерня і магазин Соні Делоне. Так сталося, що коротка подорож подружжя Делоне до Іспанії збіглася з початком Першої світової війни – повертатися додому до Парижа було небезпечно, а Революція в Російській імперії 1917 року лишила Соню без постійного доходу – власність її родини разом із прибутковим будинком була націоналізована, а отже підтримки чекати було нізвідки. 

У нагоді стала пристрасть Соні до дизайну та екстравагантного вбрання. Ще в Парижі Гійом Аполлінер, гостюючи у Делоне на Rue des Grands-Augustins, відзначав, що “вони не обтяжують себе імітаціями старовинного одягу, і прагнучи належати до свого часу, вони не змінюють фасон (притримуючись теперішньої моди), а шукають натхнення у використанні нових матеріалів та численних кольорів”. Соня почала створювати дизайн предметів інтер'єру, неординарні аксесуари з підручних матеріалів на кшталт повсті та декорувати знайдені на блошиних ринках речі. Зрештою у 1918 році з’явилася “Casa Sonia” – прообраз майбутніх бутиків Соні у європейських містах. Речі, які створювала і продавала Соня, були нішевими і ексклюзивними. Фішка її одягу полягала не в крої (він був досить звичайним), а в сміливому поєднанні кольорів і форм.

Крім речей і суконь для мадридської клієнтури, Соня здизайнувала костюми для балету Сергія Дягілєва “Клеопатра”, адже славнозвісний засновник “Ballets russes” саме в цей час перебував у Мадриді.

19 Boulevard Malesherbes, Paris, France

У 1921 році, після буремних воєнних років Соня та Робер Делоне знову оселилися в Парижі. Цього разу перший поверх помешкання слугував майстернею та магазином одягу і тканин Delaunay – досвід мадридської крамниці “Casa Sonia” став у нагоді. Окрім цього, Соня працювала над дизайнами тканин для відомої на весь світ Ліонської фабрики та продовжувала створювати костюми для театру. Втім, тепер це були не модерні балети, а вистави дадаїстів, зокрема костюми для п'єс Трістана Тцара "Вечір колючого серця" у співавторстві з І. Зданевичем та С. Ромовим та “Газове серце”, що публіка мала змогу побачити 1923 року у театрі Мішель (Théâtre Michel) за адресою 38, rue des Mathurins. Соня Делоне також створила сукні-поеми, в яких поєднувалися вірші Тцара і її симультанні композиції, і сама з’являлася в такій на паризьких богемних вечірках.

У 1979 році (рік смерті Соні) Девід Боуї виступив в ефірі Saturday Night Live у костюмі за мотивами її ескізів для постановок Трістана Тцара.

Втім, чекати визнання дизайнерського таланту Соні не доводилось – бутик приносив дохід, а у 1925 році сукня Соні Делоне потрапила на обкладинку британського Vogue: тоді обкладинки Vogue були мальованими, тож сукню Делоне намалював популярний fashion-ілюстратор Жан Лепап.

Keizersgracht 455, 1017 DK Amsterdam, Netherlands

З 1925 року у найстарішому універмазі Амстердаму Metz & Co можна було придбати сукні за ескізами Соні Делоне. Metz & Co заснований у 1740 році, і з 1908 року розташовувався у цій будівлі, аж допоки не припинив свою діяльність у 2013 році. На початку ХХ століття цей універмаг відрізнявся від інших тим, що співпрацював з авангардними художниками та дизайнерами. Тож після Міжнародної виставки в Парижі, де Соня Делоне познайомилася з власником універмагу, Metz & Co поступово став найважливішим замовником Соні, а поціновувачками бренду – Глорія Свонсон та дружини архітекторів Баугауза Вальтера Гропіуса, Марселя Бройера та Еріха Мендельсона.

Співробітництво із універмагом тривало до 1960-х, за цей час Metz & Co придбав у художниці близько 200 моделей. Втім, відомо що пропонувала Соня у 10 разів більше різних дизайнів – в архівах універмагу зберігалось близько 2000 ескізів, що їх створювала та надсилала художниця. Вцілілі на горищі будівлі численні зразки тканин стали основою для “Color Moves: Art and Fashion by Sonia Delaunay” (Нью-Йорк, Cooper-Hewitt National Design Museum, 2011), присвяченій співпраці художниці з Metz & Co.

Після того як у 1931 році через американську економічну кризу закрилося ательє Соні в Парижі, вона проаналізувала запити клієнтів і зрозуміла, що їх цікавили не так моделі, як узор на тканинах, і цілком зосередилася на дизайні тканин. Серед її замовників був і універмаг Liberty London, текстильні фабрики “Родьє” і “Ліон”. Художниця писала: «…розвиваючись у мистецтві, ми несли його і в повсякденне життя…воно ставало більш доступним і зрозумілим завдяки моїм тканинам. Для мене ж мої тканини були ні чим іншим, як вправами в кольорі».

У 1930 році у Парижі вийшов альбом “Тканини й килими Соні Делоне, 1928; Композиції. Кольори. Ідеї”.

3 Avenue du Général Eisenhower, Paris, France

З 28 квітня до 25 жовтня 1925 у Парижі проходила міжнародна виставка декоративних мистецтв – подія, що залучила 21 країну до участі та дала назву напряму мистецтва – Арт-деко (скорочено від Arts Décoratifs французькою). Соня була у самому вирі подій, адже на виставці разом із Жаком Хаймом вона представила павільйон “Boutique simultané” із своїми симультанними сукнями, аксесуарами та предметами декору. Якби не Перша світова, ця подія відбулась би ще 1914 року, проте для Соні виставка принесла доленосну зустріч із Джозефом де Леу, власником відомого універмагу Metz & Co – в подальшому її найважливішим замовником.
Не полишала Соня і цікавості до технічних новинок і, окрім облаштування власного павільйону, для концерну Citroën вона розмалювала нову модель автомобіля, представлену на виставці.

Виставка зробила її надпопулярною. У 1925-1929 роках її моделі кольорових жилетів, купальних костюмів, плетених гачком суконь, шарфів, сумок із абстрактними малюнками стали символом авангардної моди.

Sorbonne Université, Rue de l'École de Médecine, Paris, France

27 січня 1927 року у Сорбонні відбулась лекція Соні Делоне “Вплив живопису на моду”, що супроводжувалася показом експериментального кольорового фільму, який Робер і Соня Делоне зняли разом з оператором Шевро. 

У своїй творчості Соня не обмежувалась класичним живописом на полотні, і її експерименти з модою приносили їй не лише прибуток, а й популярність. Втім, в основі дизайну Соні завжди залишався орфізм – стиль, який вона разом із чоловіком заснувала у 1913 році. Колір – ось головний інтерес художниці, і носієм цього кольору могли бути не лише картини, а і предмети побуту, одяг, театральні костюми, автомобілі та, врешті, світло – як у кінофільмах чи згодом на плакатах з електропідсвіткою. Тож кращого лектора на тему взаємовпливу моди та мистецтва годі було й знайти.

Від стрічки, яку вперше показали на лекції, дотепер збереглося близько двох хвилин запису, де видно кілька манекенів на тлі кольорових тканин. Це був перший студійний, штучно освітлений фільм, що використовував кольоровий процес Келлера-Доріана. Стрічка закінчується знімком Соні Делоне у сліпучих кольорах. Жан Мітрі, який брав участь у зйомках, згадував, що: “трохи повертаючи оптичну систему навколо своєї осі, ми поступово змінювали кольори, і я досі пам’ятаю, що ми змогли додати рум'янець на обличчя моделі завдяки цьому простому процесу”. 

76 Rue du Faubourg Saint-Honoré, 75008 Paris, France

У 1939 році у галереї Charpentier Соня та Робер Делоне долучилися до організації виставки "Нові реальності", що згодом стала проходити регулярно та збирає разом художників абстракціоністів дотепер. Так сталося, що цей салон став останнім спільним проектом подружжя: у 1941 році Робер помер. 

Ідея салону “Нових реальностей” з’явилася під час традиційних четвергів у домі Делоне, де митці та друзі родини проводили час за обговоренням мистецтва. Вважається, що як і у випадку з “орфізмом”, назву салону вигадав Гійом Аполлінер, проте такий термін можна знайти і в записах самого Делоне, і в текстах Отто Фройдліха 1929 року. 

Натоді Соня вже мала золоту медаль за монументальний розпис, виконаний разом із чоловіком для французького павільйону Міжнародної виставки в Парижі, та премію від паризької електрокомпанії за інноваційну афішу, що світиться. 

Із 1946 року Салон було офіційно зареєстровано, а з 2004 року Réalités Nouvelles проходить у Parc Floral de Paris у Vincennes та щороку збирає роботи близько 350 художників. 

93 Chemin de l'Orme, 06130 Grasse, France

З 1941 року Соня після смерті Робера жила у Грасі разом із давніми друзями родини – Хансом та Софією Арп та Альберто Маньєллі. Під час Другої світової війни Грас залишався острівком відносного спокою для Соні. Будинок що винаймали Арпи, оточували оливкові дерева, а з вікон було видно море. Навіть коли нацисти конфіскували цей будинок, усі разом вони перебралися до більш скромного помешкання у Грасі. Збереглися ескізи Софі Таубер-Арп з видами цього містечка, а Соня Делоне більшу частину часу присвятила збереженню пам’яті Робера – почала впорядковувати його архів (це зайняло 10 років) та опікувалася збереженням його спадщини. 

Після Грасу у 1944 році Соня деякий час жила у свого першого чоловіка Вільгельма Уде у Тулузі разом із давнім приятелем Трістаном Тцарою та Жаном Кассу, а до Парижа повернулася вже після війни, у 1945 році.

Rue de Rivoli, 75001 Paris, France

27 лютого 1964 у Луврі відкрилася виставка подружжя Делоне. Після Жоржа Брака – це другий випадок виставки сучасних художників в історії музею, і перший випадок прижиттєвої виставки робіт жінки-художниці у Луврі. 177 робіт, представлені у Луврі, Соня подарувала Музею сучасного мистецтва Парижа. Соні на той час виповнилося 79 років і попереду на неї чекала ще низка нагород, серед них – гран-прі міжнародного салону в Каннах, золота медаль міста Парижа, орден Почесного легіону.