Грищенко Олексій (Олекса)

Ulitsa Bol'shaya Dmitrovka, 11, Moscow, Russia

У 1919 році в  Москві Олексій Грищенко разом із художником Олександром Шевченком провів групову виставку "Динамоколір і тектонічний примітивізм" і видав однойменний маніфест. “Живопиc – наша стихія. Примітив – наше вираження. Динамос – наша свідомість”, - писали митці. Ця виставка, на якій зі 182 творів було 69 картин Грищенка, стала першим великим успіхом художника у Російській імперії – виставку відвідало понад 10000 людей, а одну з робіт Олексія купили за 5000 рублів. 

На той час за спиною Олексія Грищенка, уродженця міста Кролевець, було навчання на біологічному і філологічному факультетах у Києві, Москві й Петербурзі, навчання у студії знаного київського пейзажиста Сергія Світославського і в московській мистецькій школі Костянтина Юона, в студії Петра Кончаловського та Іллі Машкова, в майстерні Татліна, чотири місяці життя в Парижі із вивченням французької у Сорбонні і копіюванням класики в Луврі. Він уже був професором перших Державних вільних художніх майстерень і мав визнання в мистецьких колах, про що може свідчити його ім’я в списках художників, чиї твори були обов’язковими до закупівлі Третьяковською галереєю. Ба більше, через деякий час йому запропонували очолити її, проте Грищенко відмовився від цієї пропозиції, бо вирішив покинути Росію назавжди. 

У Москві Грищенко тримався відсторонено і незалежно. "Не зважаючи на всі особисті успіхи, я з кожним днем дедалі більше починав відчувати навколо себе якусь духовну пустку, в якій ще більшим дисонансом звучали то глузливі, то повчальні вигуки автора "Хмари в штанях". Мистецтво що не день дедалі більше пропонувало свої послуги пропаганді, галасливо, по-базарному. Дедалі більше давалася взнаки пролетаризація духу ... У розпал цих сумнівів якийсь внутрішній голос казав мені: кинь усе, поки не пізно! Рішення прийшло швидко, одного ранку я твердо вирішив кинути Москву… Образи, фарби, полотна, манускрипти, книжки, кліша, – все добро моє залишилося там, аж до останнього пензля й олівця... Закрив майстерню на замок, на дверях крейдою написав: "Зброї немає. Прошу зберегти". Натягнув плаща, взяв у руку легеньку валізку і подався на Брянський вокзал", - згадував Грищенко. З великими труднощами йому вдалося пробратися через охоплену громадянською війною країну до Києва, потім до Севастополя, де був його брат Микола. Брат допоміг Олексі влаштуватися помічником кухаря на корабель “Нікола 119-й”, що йшов до Яффи. 

Sultan Ahmet, Ayasofya Meydanı No:1, Fatih/İstanbul, Turkey

30 листопада Олекса Грищенко зійшов із корабля у Константинополі і побачив, що місто заповнене втікачами від війни. І хоч часто йому доводилось тяжко бідувати – писав, що цілий місяць їв саму лише цибулю, він жодного дня не полишав малювання. Митець дуже тонко й чуттєво описував те, що бачив і переживав, у своєму щоденнику. Ось його перші враження від Святої Софії: "Сьогодні вдалося мені дістатися до Святої Софії. Яка архітектура! Ритм заокруглених ліній підноситься все вище й вище, схоплює вас непереможно й тягне в цю божественну центральну сферу, широку, як саме творіння, як баня зоряного неба. Яка ширина і яке натхнення в задумі архітектора, який зв'язок і яка конструктивна сила з найвитонченішими нюансами, що все звершують!"

Більшість робіт того періоду Олексій Грищенко робив аквареллю. Він щодня ходив у місто робити замальовки. Пізніше саме ці його “Константинопольські акварелі” принесуть визнання авторові на Паризькому Осінньому Салоні, а поки він старається відвідати всі визначні місця Стамбула – замальовки церков і фресок приносять йому замовлення і гроші. 

Цікаво, що в спогадах про 1919 рік, художник згадує, як читав “Щоденник” своєї землячки Марії Башкирцевої, художниці і письменниці, народженої в Україні, яка здобула славу і визнання у Франції. Можливо, її детальний щоденник вплинув і на його бажання самому зафіксувати своє життя – пізніше він опублікував чотири книги спогадів. 

Alemdar, Divan Yolu Cd. No:46, 34110 Fatih/İstanbul, Turkey

Наполегливо працюючи, українець Олексій Грищенко швидко став “умовно знаменитим”, адже Константинополь заповнений втікачами-інтелігентами, довкола міста розквартировано багато англійських, французьких, італійських вояків, у таборах яких Олексію доводилось шукати притулку. Хоч його матеріальне становище було сумне, але невдовзі по прибуттю він зав'язав дружні стосунки з турецькими митцями, в першу чергу з професором стамбульської Академії мистецтв Ібрагімом Чали, який дуже симпатизує творчим пошукам Грищенка. Чали вводить його в коло турецьких митців, влаштовує лекції для студентів Академії мистецтв, посвячує в таємниці місцевої культури, пропонує жити в мансарді будинку, де мешкає сам, а дружина Чали позує Грищенку для його малюнків. 

Український маляр за розмовами у кав’ярнях і майстернях поступово змінює уявлення молодих турецьких художників про сучасне європейське мистецтво, схиляє їх у “модерністську віру”, адже досі їхні уявлення про нього базувались переважно на академічних формах. Грищенко багато і захоплено малює – види міста, інтер’єри церков, сцени в кав’ярні; іслам забороняє малювати обличчя – навіть розмиті плями замість облич не заважають йому створювати довершені образи і гармонійні композиції. Грищенко багато виступає з лекціями, проводить дискусії, йому вдається навіть продавати деякі роботи. Це дозволило йому покращити матеріальне становище, але він хоче покинути Туреччину і рухатись далі. У 1930 році в Парижі вийшла книжка спогадів Олекси Грищенка «Два роки в Константинополі. Щоденник мистця», в якій було вміщено 40 кольорових репродукцій турецького періоду. Тираж цього вишуканого видання був 305 примірників, і 25 із них надруковані на японському королівському папері. 

Mistrá, Greece

У Греції Грищенко насамперед хотів оглянути давню столицю Ахейського князівства Містру, одне із найважливіших візантійських міст. Він цікавиться візантійським храмовим мистецтвом: ще в Росії Олексій видав дві книги-дослння – «Про зв'язки руського живопису з Візантією та Заходом» (1913) та «Руська ікона як мистецтво живопису» (1917). А в Містрі він ходить малювати з натури фрески кінця ХІV - початку XV століття в церкві Богоматері Перівлепти та в церкві жіночого монастиря Богородиці Пантанасси. 

У Греції маляр вивчав не тільки візантійську культурну спадщину, але й захопився грецькою архаїкою. Грищенко намалював у Греції та на Криті близько 300 творів – пейзажі, замальовки архітектури, цикл “Грецькі танцюристки”, провів дві виставки – у товаристві “Парнас” та в Музеї візантійського мистецтва, з директором якого Адамантіосом Адаманіту потоваришував.  

Evliya Çelebi, Pera Palace Hotel, Tepebaşı Cd. No:52, Beyoğlu/İstanbul, Turkey

Завдяки щасливому випадку Грищенко познайомився з американським візантологом та реставратором Томасом Вітмором. Тому хтось розповів про обшарпаного художника з акварелями, і Вітмор захотів їх роздивитись. Грищенко прибув з роботами до розкішного готелю «Пера-Палас» і розклав їх просто на підлозі. Між чоловіками зав'язались добрі стосунки – першого ж дня Вітмор купив у Грищенка 66 акварелей, а крім того, дізнавшись, що художник хоче далі їхати до Греції, оплатив йому квитки. У 1923 році вони ще раз зустрінуться – в Парижі, в книгарні-галереї Поволоцького, тоді Грищенко вже матиме свою майстерню, визнання, і Вітмор знову купить в нього декілька робіт.

3 Avenue du Général-Eisenhower, Paris, France

В Афінах Грищенко познайомився з «одним французом» – паном Біком, професором приватної школи мистецтв, який побачивши константинопольський та афінський цикли робіт, дав Грищенку лист-рекомендацію до свого приятеля, секретаря Осіннього Салону в Парижі. Із 24 акварелей і гуашей «константинопольского періоду», поданих на виставку, журі відібрало 12 творів, хоча зазвичай обмежувалося двома.

Фернан Леже розмістив їх поряд зі своїми роботами в експозиції, а на відкритті Салону митці познайомилися особисто. Роботи відзначили критики і колеги – на вернісажі його познайомили з молодим арт-критиком Рене-Жаном, який став практично «персональним критиком» українського маляра, тож Грищенко швидко отримав визнання серед інших митців та прізвисько «український дикун» – через свою вільну й сміливу манеру малювання. 

13 Rue Bonaparte, Paris, France

У галереї-книгарні вихідця з Києва Жака (Якова) Поволоцького відбулася перша персональна виставка Олекси Грищенка “Константинополь блакитний і рожевий”, на якій він показав 22 живописні твори і 50 акварелей. Вступні статті до каталогу написали модний співець східної екзотики, письменник Клод Фарер і Андре Левінсон, поет, критик, мистецтвознавець, який знав Грищенка ще по російському, кубістичному періоду його творчості. Зустрівшись у Парижі, він запропонував влаштувати виставку в Поволоцького. Попри велелюдний вернісаж, фінансових результатів виставка не дала – жодного твору не продали. «А все ж таки від цієї виставки започаткувалася в Парижі кар’єра українського бурлаки», - написав Грищенко у спогадах.

У Парижі Грищенко мав добрі контакти як із французькими художниками, галеристами, критиками, так із земляками – у 1911 році в Парижі він познайомився зі скульптором Олександром Архипенком, товаришував із художницею Софією Левицькою, жив на віллі відомого паризького дантиста з Полтавщини П. Кричевського в містечку Фонтене-о-Роз (завдяки чому з’явився портрет дружини дантиста).

У 1922 році в галереї “Домінік” він виставив грецькі пейзажі, у 1923-му на Осінньому салоні – “Портрет мистця” і “Натюрморт”, у 1924-му – паризькі твори в галереї Персьє.  

54 Rue la Boétie, Paris, France

Шукаючи галереї для співпраці, Грищенко познайомився з одним із провідних арт-дилерів свого часу – Полем Ґійомом. Він був другом та дилером Доктора Барнса, лікаря з Філадельфії, мільйонера, який задумав створити музей для робітників своїх підприємств у містечку Меріон і купив у Парижі 100 творів Ренуара, 50 – Сезанна, 7 – Модільяні, 2 – Пікассо, 5 – Матісса, 2 – Утрілло тощо. У 1923 році Доктор Барнс придбав твори Грищенка через іншого дилера – Леопольда Заборовського. Всього доктор Барнс купив 17 робіт Константинопольського періоду, які згодом стали частиною Фундації Барнса і були передані до Пенсильванської Академії образотворчих мистецтв у Філадельфії. За останніми даними, наразі Фундації належать 7 творів Олекси Грищенка.  

Coimbra, Coimbra, Portugal

У 1924 році художник Олексій Грищенко поїхав на півроку до Португалії і повернувся у Париж із «португальським циклом». Він надихається півднем Португалії і багато малює. «Коімбра – виняткове місто, за 80 кілометрів від океану. Як існує крайній Схід, так є і крайній Захід. Тут уже африканське підсоння. Навіть улітку випари, тумани… Так, це виняткова країна, на горах-горбах синьо-зелені ліси коркового дуба. На шпилях серед виноградників по червоній землі, немов фортеці, каплиці з вигинчастими мурами і широкими сходами. А сама архітектура базиліки і палаців у стилі розгонистого, буйного барокко…», - згадував художник.

Португалія змінює «руку художника»: його кольори стають інтенсивнішими і насиченішими, колір набуває фактурності і щільності. Ця любов до теплих пейзажів та південних марин стала однією зі спільних тем у творчості та спілкуванні з його сучасником та другом – французьким художником Оттоном Фрієзом. Український маляр показав свої твори Пабло Пікассо, і той виділив кубістичну акварель “Коімбро”. А крім того, португальська серія дуже добре продавалася.

54 Rue sous Barri, 06800 Cagnes-sur-Mer, France

У 1927 році 44-річний Олексій Грищенко одружився з Лілі Лавелен де Мобеж і оселився в Кань-сюр-Мер, де колись жив Ренуар. До цього він два роки мандрував Лазуровим узбережжям, де він полюбив малювати морські пейзажі і натюрморти з дарами моря. Просто на березі моря художник купував свіжий улов місцевих рибалок – устриць, восьминогів, морських зірок, лангустів, омарів, розкладав їх на столі чи на таці і малював натхненно і з насолодою. 

У той період під впливом нових мистецьких рухів у Парижі він змінив свій стиль з кубістичного на більш експресивний. На це, очевидно, вплинули південне сонця, море і гори Французької Рів’єри. А стиль та драматичні кольори Грищенка виражали внутрішні нестримні сили художника, який прагнув перетворити природу за своїм власним образом. У 1926 році маляр представив південний цикл на персональній виставці в галереї Maison Bing. Про неї відомий французький критик Луї Воксель написав: «Тут показані місця південної Франції варті того, щоб їх покласти побіч славетних краєвидів з Кань (маючи на увазі Ренуарові), і я зважую слова цієї похвали. Молодий український колорист здобув Париж». З представлених робіт галеристка Катя Гранофф купила 24 роботи і експонувала їх потім у своїй галереї, а через декілька місяців влаштувала персональну виставку Грищенка. 

До 1960 року Кань-сюр-Мер був резиденцією подружжя Грищенків, мати дружини здавала в оренду готель Le Cagnard, а родина жила в будиночку через дорогу. У 1960 році в замку Грімальді в Кань-сюр-Мер відбулася велика ретроспективна виставка Грищенка – прощальна, бо родина переїздила до містечка Ванс.

Place de l'Alma, Paris, France

У 1930 році Олексій Грищенко вже був відомим митцем, який виставлявся по всій Європі і брав участь у щорічних Салонах, тож коли художник Еміль Оттон-Фрієз, що відповідав за експозицію в Салоні Тюїльрі, розмістив твори Грищенко в залі Матісса, Грищенко висловив невдоволення, що з його картин зробили «орнамент для Матісса». «Ви незадоволені, Грищенко? – здивувався Фрієз, – Ви повинні бути горді, що ваші твори висять біля Матісса! Зізнаюся, ви єдиний, хто витримує сусідство з майстром, Матісс своїм колоритом вбивав і руйнував всіх, кого я поруч із ним вішав». 

Взагалі Грищенко мав певні сентименти до зображення морських істот, вони приваблювали його яскравими, насиченими кольорами, і це давало йому змогу застосовувати чисті кольори, що були логічним продовженням його художніх пошуків – «динамокольору». Його роботи на цю тематику потім були придбані багатьма європейськими музеями. Одне з полотен на цю тематику було і у колекції Національного музею у Львові – «Морські раки», що експонувалися на Осінньому салоні 1931 року. Довге панно, понад метр, з вісьмома червоними лангустами на білій тарелі посередині було придбане директором музею Іларіоном Свєнціцьким. Цей твір у шестидесятих роках серед інших картин було знищено радянськими борцями з «формалізмом». 

Rynok Square, 10, L'viv, Lviv Oblast, Ukraine

У 1937 році у Львові відбулася персональна виставка Олексія Грищенка до тридцятиріччя його мистецької діяльності. На виставці, яку він сам ініціював, були представлені твори різних періодів – пейзажі Константинополя, португальські краєвиди, композиції з Іспанії і Бретані. У 1939 році він надіслав 8 своїх картин до Львівського музею українського мистецтва. Також у Львові у 1934 році надруковано першу українсько-французьку монографію Павла Ковжуна про творчість Олексія Грищенка.

До речі, колекціонер творів Грищенка, лікар Володимир Попович із Бельгії згадував: “Грищенко був педантом, коли йшлося про оформлення його книжок, каталогів, запрошень чи афіш. Він сам вибирав папір, шрифт, формат видання, звертав увагу на найменші дрібниці та дбав, щоб усе вийшло гарно, по-мистецьки і без помилок. Він хвалився: «В моїй книжці нема жодної друкарської помилки!».

Львівські митці високо цінували діяльність Грищенко, про видатного українця писали львівські газети, за його розвитком стежила галицька еліта і мистецька критика. На початку шістдесятих років стало відомо, що картини Грищенка з колекції львівського музею були знищені, як творіння “буржуазного формалізму” разом із творами Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Георгія Нарбута.

2 East 79th Street, New York, NY, USA

Знищення робіт Грищенка у Львівському музеї, а також раптова важка хвороба наприкінці 1961 року підштовхнули митця до думки започаткувати фундацію в Нью-Йорку, яка б змогла з часом передати в Україну його роботи. Він надав Фундації  72 твори  (30 олійних,  акварелі та рисунки), архівні матеріали, книжки, килим “Кань” – із заповітом передати їх музеям вільної України. Фонд створено  1963 року при Українському інституті Америки в Нью-Йорку, який за ініціативи друзів художника в 1958 році організував ретроспективну виставку його робіт, приурочену до 75-річчя. Тоді виставку відвідав видатний український скульптор світової слави, що мешкав у США, Олександр Архипенко. Опікунами Фундації стали друзі митця – Святослав Гординський, доктор Ярослав Падох, директор Володимир Баранецький і доктор Володимир Гординський. Заповіт Олекси Грищенка було виконано у 2006 році – збірку Фундації передали Національному художньому музею України.