Кричевський Василь

Piazza Giuseppe Mazzini, Roma, Italy

У 1911 році Кричевський відвідав грандіозну Міжнародну мистецьку виставку (Esposizione internazionale d'arte) у Римі. Експозиція, присвячена 50-літтю об’єднання Італії, представляла всю її мистецьку історію – від античних часів до сучасних, а також мистецькі досягнення інших країн. Кричевського особливо цікавила Міжнародна архітектурна виставка, центральною темою якої був сучасний будинок (Casa Moderna). На той час 38-річний Кричевський мав славу архітектора-новатора. Його перша самостійна робота була настільки потужною, що стала й найвідомішою. Це будинок Полтавського губернського земства (1903-1908), яким Кричевський заклав початок українського архітектурного модерну. У ньому він акумулював усі свої знання національного зодчества і декорування, виступивши також талановитим дизайнером інтер’єрів. Відправною точкою у проєкті, очевидно, послужив легендарний будинок мецената Григорія Ґалаґана – відтворений у 1854 році у с. Лебединці, відповідно до традицій українського панства XVIІ–ХVIII століть. «Дім сей споруджений для оживлення переказів про життя предків у пам’яті нащадків (Дом сей сооружен для оживления предания о жизни предков в памяти потомков)», - як пояснював напис на сволоку будинка. Таким чином, у будівлі Полтавського земства Кричевський відтворив плинність національних традицій народу та еліт. Шестикутні прорізи дверей і вікон та кручені колони – з будинку Ґалаґана. Мальовані півники і пишні квіти – з національних настінних розписів. Поліхромні кахлі та майоліка, баранці й куманці – від народних керамістів з недалекої Опішні, куди Кричевський сам їздив замовляти зразки. Сьогодні цю будівлю займає Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. 

За будинок Полтавського земства Кричевський міг отримати звання академіка архітектури – відомий столичний архітектор та професор Леонтій Бенуа пропонував йому подати всі необхідні документи. Але за браком часу і коштів Кричевський не скористався цією пропозицією.

Jagiellonian Library, aleja Adama Mickiewicza 22, Kraków, Poland

Василь Кричевський, уже визнаний архітектор і живописець, поринає у нову пристрасть – книжкову графіку. На замовлення історика Михайла Грушевського він береться за візуальне оформлення «Ілюстрованої історії України», популярного видання для всіх. Перед авторами інноваційне на той час завдання – ілюструвати книжку фотографіями або рисунками автентичних артефактів, а не фантазійними малюнками, як тоді практикувалося. З цієї нагоди у серпні 1911 року Василь Кричевський вирушив до Кракова досліджувати архіви Ягеллонської бібліотеки, яка й донині зберігає унікальні фонди з історії України. На той час бібліотека знаходилася у готичній будівлі Collegium Maius, яка з XV ст. стоїть у середмісті Кракова. До книжки Грушевського художник зробив понад 30 рисунків та обкладинку. 

У книжковій графіці Василь Кричевський обрав лінію співавторства – його оформлення мало відповідати духу твору, а авторові він, як правило, надавав до кількадесят варіантів можливої обкладинки. «Обдумана асиметризація з контрастами, з поступовим розгортанням та архітектурною витриманістю дає такий самий ефект, як розгортання та наростання дії в творі драматичному чи музичному», - пояснював графік. За десятиліття праці у графіці Кричевський розробив власний упізнаваний стиль: лаконічний, геометричний (тому йому добре вдавалися конструктивістські малюнки), часто з елементами народної символіки й української книжкової графіки XVII-XVIII ст. Суто кричевським елементом стало зображення виноградного грона у вигляді трикутника, у якому в шаховому порядку розташовані менші трикутники. Такі виноградні лози прикрашають пам’ятну плиту на могилі митця, виконану у формі витягнутого шестикутника, іншої невід’ємної ознаки стилю Кричевського. 

Dr.-Lahmann-Park, Hermann-Hesse-Straße, Dresden, Germany

Восени 1912 року Василь Кричевський знову вирушив у подорож за кордон. Тур тривав місяць і був поділений на дві частини: оздоровчу та мистецтвознавчу. Спочатку Кричевський поїхав у популярний санаторій доктора Лямана (Lahmann), що у місцевості Weisser Hirsch під Дрезденом. На кліматичному курорті, де свого часу лікувалися Райнер Марія Рільке, Франц Кафка та Томас Манн, Василь Кричевський приймає водні процедури, повітряні ванни, виконує фізичні вправи. 

Коли до Кричевського приєдналася його майбутня дружина Євгенія Павловська (1882-1964), пара вирушила у Дрезден, Мюнхен, Нюрнберг, Берлін, а по дорозі додому заїхала до Варшави. Відвідуючи міста, музеї і виставки, Кричевський пише серію етюдів та рисунків, фотографує на куплену під час поїздки камеру. Додому він також віз цілу збірку нових мистецьких видань та, як затятий колекціонер, зразки німецької кераміки і скла. Останнє породило анекдотичну ситуацію на кордоні: митники ніяк не могли зрозуміти, навіщо пан художник везе стільки різнокаліберних предметів замість гарного повноцінного сервізу. 

Таким чином Кричевський уже у зрілому віці закінчив своє персональне знайомство із мистецтвом та архітектурою Західної Європи, що почалося влітку 1911-го з відвідин Риму, Флоренції, Равенни, Венеції, а також Відня. Візантійська мозаїка, з якої черпало мистецтво Давньої Русі, та оригінали італійських майстрів без сумніву справили на нього велике враження. Проте, за словами Вадима Павловського, пасинка і біографа художника, ця подорож «не мала вже помітного безпосереднього впливу на характер творчості Кричевського». Він був уже сформованим майстром.

Botanical Gardens of Peter the Great, Professora Popova Street, Saint Petersburg, Russia

У березні 1913 року в російській столиці відкрилася ІІ Всеросійська кустарна виставка, важливий захід у популяризації народних промислів. Були на тій виставці і роботи майстерні килимів та вибійки з села Оленівка на Київщині, якою керував Василь Кричевський. Власниця майстерні – заможна колекціонерка Варвара Ханенко, яка разом із чоловіком Богданом володіла багатою збіркою західного і східного мистецтв (сьогодні це Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві). Вона слідувала тодішній моді серед вищих верств імперії мати власні народні майстерні. Оскільки попит на таку продукцію був хороший, їхній художній рівень підвищували за рахунок залучення митців.

Для російської виставки пані Ханенко замовила у Кричевського кілька ескізів для килимів та вибійок. Один із виробів – килим-панно «Ілля Муромець» – купили для музею в Соляному городку (район у Петербурзі). Загалом за презентовані роботи майстерня отримала золоту медаль. За спогадами дружини Кричевського Євгенії, особливим попитом на тій виставці користувалися вибійки, які використовували в оформленні інтер’єрів – на штори, драпіровки, меблі. Наступного року Оленівська майстерня була на виставках у Берліні та Парижі. Справи йшли настільки добре, що пані Ханенко відкрила магазинчик у Лондоні.

81 Rue de Grenelle, 75007 Paris, France

У березні 1928 року у Парижі презентували історичну драму «Тарас Трясило», художником-постановником якої був Василь Кричевський. Це був перший у французькому прокаті український фільм, що розповідав про історію Україну. Масштабна кіноепопея із 10000 масовки, обширними сценами битв, різноманітними локаціями та пишними костюмами мала позитивні рецензії французьких кінооглядачів. Її називали «історичною фрескою», відзначали «могутність реалізації фільму». Довгий час «Тарас Трясило» вважався втраченим, допоки у 1998 році його не віднайшов у Французькій сінематеці (La Cinémathèque française) дослідник Любомир Госейко – під назвою «Татари».

«Тарас Трясило» (режисер Петро Чардинін) був знятий на замовлення ВУФКУ (Всеукраїнського фото та кіноуправління), яке успішно продукувало масові та авангардні фільми протягом майже 9 років своєї незалежної діяльності від Москви. І Василь Кричевський був одним із цінних кадрів, яких ВУФКУ запрошувало на роботу. Художник оформив усю візуальну частину фільму – від декорацій до зачісок. «Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом для всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом несхильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського», - згадував авторитетний український поет і академік Микола Бажан про художника. На Одеській кінофабриці Кричевський оформив більше десяти німих фільмів, серед яких такі визначні, як масштабний байопік “Тарас Шевченко” та легендарний артхаус «Звенигора» Олександра Довженка. Завершив Кричевський свою кар’єру в кіно у 1938 році - кольоровим звуковим мюзиклом «Сорочинський ярмарок» (режисер Микола Екк).

Cerkiew Opieki NMP, 33-336 Łabowa, Poland

Влітку 1944 року, рухаючись на захід від лінії фронту, Василь Кричевський разом зі своїми колегами та учнями із Вищої образотворчої студії (Львів) зупинився на Лемківщині. Розпис церкви, збудованої 1789 року, дав біженцям заробіток. Тут Кричевський використав не тільки свій хист художника, а й архітектора. Річ у тім, що висока вологість у церкві призводила до швидкого руйнування попередніх розписів. І щоб уникнути повтору ситуації, Кричевський наполіг на осушенні будівлі шляхом прокладання рівчаків. «Розмальовували стародавніми засобами, самі робили рослинні фарби за рецептами Кричевського», - згадував один з учасників, Сергій Литвиненко. До фарб додавали сир та яєчний жовток. Розписували технікою фреска. Кричевський керував розміщенням композицій і створював орнаменти. І хоч оздоблення - групова робота (наприклад, Микола Бутович створив образи святих Костянтина, Олени, Володимира і Ольги, а Леонід Перфецький - сцену «Ісус Христос у Гетсиманському саду»), авторський почерк Кричевського тут визначальний – інтер’єр створено у стилі українського модерну. У 2014 році поліхромні розписи українських художників внесли до реєстру історично-мистецьких пам’яток Польщі.

36 Rue de Verneuil, Paris, France

Влітку 1945 року, після річної виснажливої подорожі у ролі біженця, Василь Кричевський разом із дружиною Євгенією, донькою Галиною та її родиною нарешті знаходять спокій та прихисток у Франції. Спочатку вони зупинилися у старшого сина Миколи Кричевського, також художника, який давно осів у Парижі. Пізніше Василь Григорович переселився у передмістя Парижа Ла Ґаренн-Кольомб (La Garenne-Colombes). Йому вже за 70, по дорозі до Парижа він пережив авіабомбардування та втрату значної частини своїх робіт: графіку, живопис, цінні книги і статті, кіноплівки, фотографії. Але у Франції Кричевський відновився настільки, що відходить від депресії і починає багато працювати, зокрема створив проєкт пам’ятника українцям, учасникам французького руху спротиву. У Парижі в різних приватних колекціях лишилося до півтори сотні картин Кричевського. Політик і підприємець Симон Созонтів хотів викупити у майстра всі його картини та етюди за півмільйона франків, проте художник не погодився.  

Кричевський був людиною неймовірної працьовитості. Його персональна ретроспективна виставка, що відбулася влітку 1940 року в Києві, налічувала 1055 експонатів: живопис, архітектурні проєкти, ескізи театральних декорацій, кінопостановок за період 1892-1940 рр. Цю велику виставку у Державному музеї українського мистецтва (тепер Національний художній музей України) відвідало понад 50 тисяч людей.

222 East 6th Street, New York, NY, USA

У самій серцевині «Великого Яблука», на Мангеттені, зберігається, ймовірно, найбільша колекція робіт Василя Кричевського за кордоном. Понад 300 творів передав у дар музею його пасинок і біограф Вадим Павловський. Сам Кричевський в Америці ніколи не був: коли виникло питання, куди емігрувати з Франції, то родина обрала теплий клімат Венесуели замість холоднішого США чи Канади. Проте роботи Василя Кричевського активно експонувалися у США.    

Кричевський мав феноменальну здібність точно відтворювати по пам’яті. У еміграції він, зокрема, малює втрачені роботи, оригінали яких загинули у великій пожежі 1918 року у Києві, яка знищила все майно Кричевського – його багатющу колекцію українських, перських, китайських та японських артефактів; його художні роботи і вчені праці. Сталося це 7 лютого 1918 року, коли більшовики обстріляли будинок у київському середмісті, в якому жив і який створив митець. Хоча можна сказати, що дана колекція не пропала безслідно. 

22 Calle Las Mercedes, Caracas, Miranda, Venezuela

Василь Кричевський прибув у Каракас разом зі своєю дружиною Євгенією 1 квітня 1948 року. Туди їх викликала дочка Галина, яка переїхала до Венесуели раніше разом зі своєю сім’єю. Великій родині емігрантів велося нелегко – було сутужно з грошима, доймали побутові незручності, місцеві хвороби і скорпіони. Але тут, як і будь-де, Василь Кричевський абстрагувався від дійсності творчою роботою. Йому вже виповнилося 75, проте жага працювати не зникла. По дорозі до Каракаса він малює етюди Ґібралтару, Ґваделупи і Мартініки. На місці – навколишні пейзажі та натюрморти.

На початку своєї художньої кар’єри Кричевський малював акварелі, а потім вже перейшов на олійний живопис. Його улюблений жанр – пейзаж: краєвиди природи, урбаністичні пейзажі, архітектура. М’які імпресіоністичні роботи відповідають характеру художника з його здатністю уважно спостерігати, запам’ятовувати і точно відтворювати деталі, передавати настрій у грі світлотіней. Він ще встиг показати свої роботи на кількох виставках. Але захворівши навесні 1952 року, практично припиняє мистецькі вправи – 15 листопада Григорій Кричевський відбув в останню путь.